SFC-SucharikiFlintCom - Попіл і зорі, SFC-SucharikiFlintCom

Глава 4. Подих у темряві.

Але темрява була не порожньою. Вона була наповнена уривками спогадів, яскравими спалахами минулого, які переслідували її уві снах і наяву, і були єдиним, що не давало їй збожеволіти в цьому кошмарному сьогоденні. Спогади — ось що в неї залишилося, і Ліра дуже боялася їх втратити, боялася забути обличчя близьких і рідних, забути їхні голоси, сміх. Це було б гірше за смерть. 

Ось вона, маленька дівчинка, років шести, із волоссям, заплетеним у кіски, біжить полем, усіяному ромашками та волошками. Босі ноги потопають у м’якій траві, а за нею женеться батько, високий і сильний, з добрими очима та променистими зморшками навколо них. Він сміється й підкидає її в повітря, і світ перевертається догори дриґом. В обличчя дме теплий, ласкавий вітер, пахне свіжоскошеною травою та духмяним медом, і весь світ здається таким величезним і прекрасним, що аж дух перехоплює. Вона почувається в безпеці, оточена любов’ю та турботою, ніби схована від усіх бід під надійним крилом. І вона вірить, що так буде завжди. 

...Ось вона вже підліток, років тринадцяти, сидить біля потріскуючого багаття разом із матір’ю і слухає її тихий, заспокійливий голос. Мати розповідає їй легенди про зорі, про далекі сузір’я, про героїв і чудовиськ, про любов і зраду, про добро і зло. І Ліра зачаровано дивиться на нічне небо, усіяне мільйонами мерехтливих вогників, і намагається розгледіти в них знайомі обриси. Мати обіцяє, що колись вони разом вирушать у подорож до зірок, на самісінький край всесвіту, на власному зорельоті. Мати дуже любила розповідати небилиці, і Ліра їй вірила, знаючи, що мрії можуть збуватися. 

Та раптом у її сни починають прокрадатися кошмари. Вона бачить чорні тіні, що крадуться ночами, чує шепіт зловісних голосів і відчуває, як її серце сповнюється незбагненною тривогою, немов передчуває неминучу біду. Дедалі частіше вона помічає, як змінюється світ навколо неї. Меншає їжі, сусіди хмуряться й перешіптуються за спиною, на вулицях дедалі частіше з’являються озброєні люди, а в повітрі витає напруга, немов перед грозою, що насувається. Вона запитує в батьків, що відбувається, але вони лише відмахуються, намагаючись приховати свій страх, і кажуть, що все буде добре. Але Ліра відчуває, що вони брешуть. 

Одного ранку Ліра прокидається від страшного, несамовитого крику, що луною рознісся по окрузі. Вона схоплюється з ліжка, стрімголов вибігає з дому й застигає від жаху, побачивши, що відбувається на подвір’ї. Її батько стоїть посеред двору, немов охоплений невидимим полум’ям, і його тіло огортає густа сіра мла. Він кашляє, задихається, хапається за горло, ніби намагаючись вирвати звідти щось, і його очі наливаються кров’ю, немов ось-ось луснуть. Мати кидається до нього на допомогу, намагається обійняти, притиснути до себе, але тут мла починає огортати і її, мов змія, що обвиває свою жертву. Вони обоє хапаються за голови, кричать від нестерпного болю, і Ліра розуміє, що відбувається щось жахливе, що її світ руйнується на очах. 

Батько, зібравши останні крихти волі, відштовхує Ліру, немов намагаючись захистити її від неминучої загибелі, і хрипить, насилу видушуючи з себе слова: «Тікайте... Рятуйтеся... Ідіть звідси... Прокляття... Воно заразне... Не дивіться на нас... Біжи, Ліро, благаю тебе... Рятуйся...» І Ліра бачить, як її улюблені батьки починають перетворюватися на «Попелястих», втрачаючи людську подобу, їхні обличчя спотворюються в божевільній гримасі, очі наливаються ненавистю та порожнечею, а тіла корчаться в потворних позах. Вони вже не люди, вони потвори. І вона мусить тікати, мусить урятуватися, мусить вижити, щоб помститися за них. З розбитим серцем, з душею, розірваною на шматки, з потоками сліз, що застилали очі, вона тікає геть, не озираючись, запам’ятовуючи цей день як найжахливіший у її житті. 

Свідомість поверталася повільно й болісно, немов продираючись крізь густий туман. Спершу Ліра відчула лише біль. Він пульсував у плечі, палив вогнем кожну клітинку тіла й не давав поворухнутися. Потім з’явився холод. Вогкий, пронизливий холод, що пробирав до кісток і змушував тремтіти всім тілом. І нарешті, зір. Розмиті обриси, танцюючі тіні й тьмяне світло, що проникало крізь щілини в стінах. Ліра спробувала сфокусувати погляд і насилу зрозуміла, що лежить на підлозі в якійсь занедбаній кімнаті. 

Спогади наринули раптово, немов хвиля цунамі, змиваючи залишки розуму. Батьки… Перетворення… Втеча… Біль… Страх… Я мушу вижити… Я мушу знайти їх… Ліра застогнала й спробувала сісти, але різкий біль у плечі пронизав її тіло, немов електричним струмом, паралізуючи кінцівки. Вона відчула, як до горла підступає нудота, і її затрусило, немов у лихоманці. Дідько… Я зовсім слабка… Не зможу навіть підвестися… Що ж робити? 

Перемагаючи біль, Ліра підвелася на ліктях й озирнулася. Кімната була невеликою, напівзруйнованою, з обваленою покрівлею та зяючими дірами в стінах. Крізь ці діри проникало тьмяне світло, освітлюючи клуби пилу, що танцювали в повітрі, і дозволяючи розгледіти деякі деталі. Стіни були списані якимись написами та малюнками, здебільшого нерозбірливими, але в одному місці Ліра помітила зображення зірки, видряпане на камені грубим інструментом. Підлога була всипана уламками цегли, шматками дерева та прогнилою тканиною, а в кутку кімнати валялася купа сміття, що ширила сморід. Тут вочевидь давно ніхто не прибирав… 

Придивившись, Ліра помітила, що на підлозі, біля купи сміття, розкидані якісь дивні предмети. Обрізки тканини, зламані іграшки, порожні пляшки та якісь клаптики паперу, списані нерівним почерком. Що це? Чиїсь речі? Чи просто сміття, зібране кимось у надії знайти щось корисне? А ще вона вловила ледь відчутний запах. Солодкуватий, нудотний, огидний запах гнилі та тліну, який вона добре знала. Запах «Попелястого». Тут був «Попелястий»… Чи він усе ще тут? Чи це тільки здається? Ліра затамувала подих, прислухаючись до кожного шурхоту. Вітер завивав за стінами, розносячи по окрузі попіл і пил, але жодних інших звуків не було чутно. Але інтуїція підказувала їй, що вона не сама. Що хтось спостерігає за нею з темряви. Треба бути обережною… 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍