Леся Воронін - Таємне Товариство Близнюків, або Чудовисько озера Лох-Ойх та інші страховища, Леся Воронін

було негайно шукати спосіб порятунку, але що я міг зробити? Руки и ноги в мене були склеєні в’язкою пінистою гидотою, і хоча у потайній кишені я мав мікронабір для надзвичайних ситуацій, дістати його не було жодної можливості. Я пригадав, як колись мені вдалося вивільнити руки за допомогою фокуса, який я опанував після довгого тренування. Для цього треба було вивернути кисті під неймовірним кутом – так, що вони вислизали з липкої піни. Але тепер піна вже застигла, і фокус із викручуванням рук не годився.

«Якби ж тут була хоч крапля рідини!» – в розпачі думав я, намагаючись розліпити намертво склеєні долоні. Справа в тому, що перший синьоморд, з яким я колись зустрівся, вистрілив у мене з пінобластера такою ж липкою речовиною, що вмить застигла. А потім спокійно залишив без нагляду, впевнений, що я нікуди не втечу. Мабуть, я тоді скидався на велетенський кокон гусені-шовкопряда і звільнився лише через те, що, звиваючись, як вуж, доповз до найближчої калюжі. Виявилося, що липка піна розчиняється у воді...

– З безвихідних ситуацій є щонайменше два виходи! проказав я вголос улюблену примовку своїх друзів-циркачів Жука і Зайця. Вони часто це повторювали, готуючись виконати шалений трюк під куполом цирку, чи коли ми разом вирушали на чергову небезпечну операцію.

Тієї миті я не дуже вірив у це твердження, але згадка про товаришів із Таємного Товариства мене підбадьорила. Я почав гарячково обмірковувати спосіб порятунку. Раптом пригадав, як кілька хвилин тому Кактус заливався сльозами, коли Тютя тяг його за ядучо-блакитного чуба до дверей моєї камери. На кам’яній підлозі, певно, утворилася ціла калюжа з його солоних сліз!

Згадавши свій попередній досвід, я почав вигинатися, викручуватися, звиватися, потроху просуваючись у бік дверей. Здавалось, я ніколи туди не доберуся, часом сили зовсім полишали мене. Тоді я повторював слова синьоморда Тюті, адресовані падлючому Кактусу, й голосно вигукував:

– Продукт вторинної переробки!!! Недороблена! Запчастина! Лівої! Лапи! Напівздохлої! Мухи!

Уявіть собі – це допомогло. Нарешті я доповз до калюжі й відчув, як липка речовина, що склеювала мої руки, зашипіла і почала розчинятися. Раптом двері відчинилися, і я почув знайомий голос:

– Климе, що з тобою?! Яка вторинна переробка? Яка ліва лапа і напівздохла муха? Синьоморди не вводили тобі якихось препаратів? Чи, може, встигли вживити чіп?

На порозі камери стояла моя схвильована бабуся Соля. Було видно, що вона страшенно перелякалася за мене й на хвилину вийшла з ролі президента ТТБ, уявивши, що синьоморди встигли зазомбувати її улюбленого внука.

– Не хвилюйся, бабусю, все ок! – усміхнувся я. А куди ти зникла? Я так боявся, що Кактус захопив і тебе. Він вихвалявся, що плюнув на тебе отруйною слиною і що тепер ти у відключці.

– І ти повірив?

– Звичайно, ні! Я ж пам’ятаю, який він боягуз і брехло. Ти ж знаєш, у нашому дворі він бився лише зі слабшими хлопцями, а потім вихвалявся своїми перемогами. Хоча, поки тебе не було, різні дурниці лізли в голову і я вже почав хвилюватися.

– Спробував би він мене захопити! Справді, обслинив мене якоюсь гидотою. Але ж перед кожною бойовою операцією я обприскуюсь універсальним протиотруйним спреєм. Тому його отрута діяла лише кілька секунд. А мій похідний костюм миттєво набув кольору й фактури кам’яних стін підземної галереї. Я стала невидимою для Кактуса і мала час, щоб цілком відновити сили й розібратися з тим, що тут відбувається. А ось ти обприскатися спреєм забув! Через те й попався...

– Та цей твій спрей смердить, як освіжувач повітря в туалеті! І потім не вивітрюється ще цілий тиждень, хоч сто разів мийся! А у нас призначена зустріч з усіма членами Таємного Товариства Ботанів на горі Підстава! Якраз на 13 червня. Ти ж пам’ятаєш, рівно рік тому в цей день ми знешкодили синьомордів і відправили їх додому разом з вилупленими з блакитних ікрин пуголовками.

– І через це ти мало не зірвав операцію?! Добре, поговоримо про це пізніше... А затрималась я, бо натрапила на... – бабуся різко замовкла і перейшла на діловий тон. – Зараз не можна гаяти ні хвилини! Мерщій звільняйся від липучки на ногах і ходімо зі мною! До речі, як ти знайшов у камері воду?

– Якщо без подробиць, то цю калюжу сліз наплакав наш чудовий сусід Кактус.

– Чим же ти його так засмутив?

– Та, просто, проковтнувши муху, він розбалакався і необережно вибовкав деякі секрети. А його хазяїну Тюті це не сподобалось.

Я навмисне повідомляв ці сенсаційні новини так, ніби поява у підземеллі Тюті була цілком буденною подією. «Цікаво, – думав я, – як бабуся зреагує на моє повідомлення? Адже, як виявилося, синьоморд на ім’я Тютя, якого вона намагалася позбавити хижих інстинктів і який прожив у нашому домі майже рік, насправді – ворожий агент. Весь цей час він збирав секретну інформацію про діяльність ТТБ».

Проте пані Соломія ледь усміхнулася у відповідь і сказала:

– Я вже давно підозрювала, що Тютя прикидається. Хотіла вистежити, якими каналами він передає інформацію і сподівалася, що він виведе нас на тих, хто керує синьомордівським підпіллям. Але недооцінила його – Тютя виявився талановитим актором і симулював хворобу неймовірно переконливо. Однак тепер ми довідаємось про все. Іди за мною і будь готовий до нових і не завжди приємних сюрпризів.

Розділ 7. Підземелля з подвійним дном

– Зараз ти побачиш, з яким хитрим і завбачливим ворогом ми маємо справу, – пані Соломія провела мене до центру підземної галереї, під стінами якої стояли прозорі капсули.

У кожній із таких капсул завмерли синьоморди, що перебували в стані анабіозу. Представники ворожої цивілізації були загорнуті у блискучу тканину і, якщо чесно, нагадували бройлерних курок гриль, яких продають у кожному супермаркеті. Тільки збільшених разів у десять.

– І в чому ж тут хитрість? – здивувався я. – Ми ж цих законсервованих синьомордів бачили й торік, коли визволяли з цього підземелля маму й тата.

– А ще раніше ти з Жуком і Зайцем виявив величезну підземну залу в Єгипті, де в таких самих прозорих капсулах зберігалися істоти з головами давньоєгипетських богів...

– Так! І там був Сонячний Сфінкс, яким хотіли заволодіти синьоморди, щоб стати господарями не лише нашої планети, а й цілого Всесвіту... Але ж ТТБ вчасно їх зупинило! То як же цей підземний склад із замороженими монстрами