Леся Воронін - Таємне Товариство Близнюків, або Чудовисько озера Лох-Ойх та інші страховища, Леся Воронін

отримав прізвисько Кактус, так само стирчало догори, але було таким ядучо-блакитним, що аж очі різало.

– Можна спробувати налагодити телепатичний контакт з цією... істотою. Ну, тобто... з тим, що залишилось від Сашка, – я запитально подивився на пані Соломію, але вона заперечливо похитала головою.

– Схоже, над ним проводили якісь експерименти, намагаючись перетворити на синьоморда. Проте, як бачиш, результат досить невдалий. Боюся, процес переродження зайшов надто далеко і від людини в ньому майже нічого не лишилося...

– Знаєш, як я ненавидів Кактуса, коли дізнався, що він став агентом синьомордів та допомагав прибульцям знищити ТТБ і заволодіти світом?! А тепер... мені його навіть шкода.

Я підійшов ближче, щоб краще роздивитися свого колишнього сусіда, і раптом помітив, що з його лівого ока викотилася велика блакитна сльозина. Покруч жалібно шморгнув носом і пустив ще одну сльозу... Аж раптом стріпнув головою, блискавично висолопив довгого синього язика і, вхопивши на льоту необачну муху, що кружляла над його головешкою, із вдоволеним бульканням проковтнув її...

Розділ 5. Сльозам зрадника вірити не можна!

Пізніше я намагався зрозуміти як це могло статися? Мабуть, несподівана зустріч із Кактусом, точніше з тим, у кого він перетворився, відволікла мою увагу. Я купився на його крокодилячі сльози, пожалів зрадника і потрапив у хитру пастку так само, як та нещасна муха, яку проковтнув мій колишній сусід.

Отямився лише тоді, коли відчув, що хтось боляче б’є мене по щоках. І вгадайте, кого побачив? Так, це був Кактус він задоволено шкірив зуби в глузливій посмішці й давав мені ляпаси своїми огидними перетинчастими лапами.

– Ну що, поганський Паганіні, нарешті я тебе впіймав! – язик у підступного покруча був явно задовгий, і слова він вимовляв повільно й невиразно. Але видно було, як приємно йому знущатися наді мною й називати цим прізвиськом. Колись, ще до вторгнення на Землю синьомордів, Сашко Смик саме так дражнився, лупцюючи мене й видираючи з моїх рук футляр зі скрипкою.

Я розгублено озирнувся навколо, намагаючись зрозуміти, де опинився. Я сидів на кам’яній підлозі, а мої руки й ноги були обмотані липкою гидотою. Рік тому, коли моїх тата й маму захопив синьоморд, що несподівано вийшов зі стану анабіозу й виліз зі своєї морозильної капсули, ми знайшли їх у цьому ж місці. Батьки були обмотані такою ж противною липучкою, яку не можна було відірвати без сторонньої допомоги. Я розумів, що й мені буде нелегко звільнитися, але зараз найбільше переймався питанням, куди поділася моя бабуся, вона ж пані Соломія, видатна винахідниця і президент ТТБ?

На щастя, проковтнувши муху, Кактус не заснув, а розбазікався. Адже тепер він майже повністю перетворився на синьоморда, а, як відомо, мухи, що їх так люблять хижі прибульці, вмить розв’язують їм язика.

– Ти що, думав я тебе не дістану? І твою бабку я теж вирубив, ги-ги! Коли ви розпустили соплі, побачивши, як «нещасна жертва нелюдських експериментів» плаче. – Кактус аж затрусився від нестримного реготу і вдоволено продовжив. – Я плюнув на неї отруйною слиною, і стара відьма гепнулася на підлогу так, що навіть свою пухкавку випустила з рук! Ги-ги, нічого, я з нею пізніше розберуся... Знаю, після того, як ваше галіме товариство змусило наш перший бойовий десант повертатися на свою планету, ви зі своєю скаженою бабкою розпитували у моїх батьків, куди я подівся.

– Але ж твоя мама сказала, що тебе відправили до родичів у село на перевиховання, бо ти останнім часом зовсім відбився від рук і зв’язався з поганою компанією...

– Ги-ги, «з поганою компанією»... Та що вона знає, ця примітивна людська істота, яка випадково народила мене, виконавця волі небесних прибульців?! Це вони, володарі Всесвіту, і справді мене пе-ре-ви-хо-ва-ли. – Кактус знову зайшовся реготом, і його велика блакитна пузяка заколихалася, як надута повітряна куля. – А з села я одразу ж утік, лишивши там свого двійника.

– Але ж торік ми знешкодили інкубатор синьомордів на горі Підстава і всіх дорослих прибульців разом з їхніми пуголовками відправили додому. Залишили одного з твоїх «володарів Всесвіту» – нещасного Тютю, який спершу прикидався начальником табору «Екстремал», натягнувши на себе маскувальний костюм лисого качка, вкритого жахливим тату. А потім синьоморди відмовилися брати його з собою, бо вважали зрадником. Та й сам Тютя не схотів вертатися з рештою синьомордівського десанту на свою планету. От його ми точно перевиховали. Він тепер допомагає бабусі по господарству. Шкода тільки, що він захворів на якусь дивну хворобу, довелося відправити його на лікування...

– Допомагає по господарству? – єхидно захихотів Кактус. – Які ж ви довірливі дурбелики! Та він весь цей час збирав інформацію: підслуховував усі ваші розмови, відстежував контакти та адреси ваших секретних груп. І всі відомості зливав нам!

Цієї миті двері рвучко розчахнулися, і на порозі з’явився вгодований синьоморд, в якому я ледве впізнав нашого, як нам здавалося, приборканого й перевихованого Тютю! Він наблизився до Кактуса і щосили шарпонув його за ядучо-блакитну чуприну. Потім роззявив пащеку, і з його горлянки вирвалися звуки, від яких будь-яка жива істота намагалася б утекти геть: скрегіт, металеве ляскання, дзижчання і пронизливий свист – це й була мова хижих прибульців. Її розуміла єдина людина у світі. І цією людиною був я.

Розділ 6. Я перекладаю з мови синьомордів на людську

Дослівно перекласти на людську мову те, що Тютя проскреготав-провищав-просвистів Кактусу, витягаючи його за волосся з комірчини, я не можу. У нашій мові таких слів і понять просто не існує. Дуже приблизно це можна переказати так:

- Ти, нікчемний продукте вторинної переробки! Недороблена запчастино лівої лапи напівздохлої мухи! Мерзенний людський покидьку зі сміттєвим контейнером замість голови! Як ти посмів розголошувати таємну інформацію представнику ворожої популяції, який підлягає перетворенню на зомбі, що виконуватиме волю володарів Усесвіту?!

Сашко, цей синьомордівський напівфабрикат, який щойно вихвалявся своєю суперсилою, винувато скавчав, виправдовуючись і розмазуючи сльози, що струмочками стікали по його синій пиці. Як у клоуна в цирку, який, розважаючи публіку, натискає на приховану під одягом помпочку з водою. Сцена була такою кумедною, що я не втримався й засміявся. У відповідь Кактус кинув на мене такий лютий погляд, що я зрозумів – він ніколи не пробачить мені того, що я став свідком його приниження.

Двері кам’яної пастки заклацнулися, я опинився в цілковитій темряві. Треба