Ірен Кларк - Гра без правил, Ірен Кларк

4

Лана

Фургон глухо гудів на трасі, виблискуючи фарами в темряві. Я сиділа на пасажирському сидінні, стискаючи в руках пістолет, і з кожною секундою все більше ненавиділа той факт, що мені доводиться цим займатися. Чудовий план, блін. Не Макс, а геній тактики. І хто взагалі вирішив, що я повинна тягнути на собі всю цю операцію?

— Як там ситуація? — запитала я в мікрофон.

У вусі залунали голоси хлопців, які стояли на різних точках маршруту.

— Все чисто, — підтвердив один.

— Нікого не видно, — додав інший.

Я закотила очі й зітхнула.

— Чудово, може, ще й шампанське відкриємо?

— Ти б хоч трохи розслабилася, — буркнув водій, Влад, крутячи кермо. — Все під контролем. Копи в курсі, на нас навіть не глянуть.

— Ой, та невже? — я скривилася. — Попередні хлопці, які так думали, зараз лежать у землі з дірками в лобі.

Влад замовк, стискаючи кермо так, що кісточки пальців побіліли.

Я перевела погляд у бокове дзеркало. Щось було не так.

— Влад, не здається тобі, що за нами хвіст?

Він кинув швидкий погляд у дзеркало.

— Два джипи. Тримають дистанцію, але…

Я одразу натиснула кнопку зв’язку.

— Готуйтеся. У нас гості.

— Та може, це просто випадкові люди? — спробував ще трохи пофілософствувати Влад.

— Заткнись.

У ту ж мить збоку вилетів ще один джип. Виблиск спалаху, гучний звук пострілу, і Влад скрикнув, хапаючись за плече. Фургон різко повело вбік.

— Чорт забирай! — закричала я, хапаючи кермо.

— Бл*дь! — простогнав Влад.

— Тримайся! І не смій втратити свідоміть! Посунься і пусти мене за кермо!

Я перелізла на його місце, натиснула на газ і рвонула вперед. Позаду роздавалися постріли, свист куль проносився в повітрі, але я не зупинялася.

— Лана, що там у вас? — кричав хтось у навушнику.

— Дурна погоня, кулі, кров, крики — коротше, весело!

Я звернула з траси, направляючи фургон прямо в поле. Колеса пробуксовували, земля летіла з-під них, але я мчала вперед. Джипи не відставали.

— Де ви, чорт вас забирай?! — гаркнула я в навушник.

— Ми їдемо! Звернули у поле прямо на кордоні області. Давайте сюди, негайно! Давайте швидше, бо якщо мене пристрелять, Макс вас сам поховає!

Ще один постріл.

Різкий удар, і я відчула, як кермо тягне вбік.

— Чорт!

— Що?!

— Влучили в колесо!

Фургон ще кілька секунд їхав, але потім зупинився.

Я глибоко вдихнула, витягла пістолет і кинула погляд на Влада.

— Не висовуйся.

— Ага, мені й тут добре, — простогнав він.

Я обережно вислизнула з фургона, ховаючись за ним. Джипи зупинилися, і з них вийшли амбали в масках.

— Не дурій, дівчинко, — один із них голосно сказав. — Віддай вантаж, і підеш жива.

Я розсміялася.

— Хлопці, у вас гумор кращий, ніж стрільба.

Я першою відкрила вогонь.

Перший впав одразу.

Другий ще намагався добігти до укриття, але не встиг.

Залишилося шестеро. Вони почали стріляти, змушуючи мене пригнутися.

Я зціпила зуби.

Різкий біль у плечі.

— Ах ти ж, с*ка…

— Все, ти програла, — засміявся один із них.

Я стиснула зброю, приготувавшись до останнього ривка, коли раптом…

Різкі гудки машин.

Гучні постріли.

Крики.

Я визирнула з-за фургона й побачила, як мої хлопці розстрілюють нападників.

Я видихнула.

Один із них, Дімон, підбіг до мене.

— Жива?

Я глянула на нього, вся в крові, з діркою в плечі, і саркастично усміхнулася.

— Ні, я просто дуже реалістичний привид.

Дімон пирхнув.

— Слава богу, якщо жартуєш, то з тобою все в порядку, бо Макс би нас усіх убив.

— Ага, ось це, звісно, найважливіше, — я закотила очі.

Я глянула на Влада, що все ще сидів у фургоні, бліднющий, як крейда.

— Все нормально?

— Не знаю, але якщо завтра мене не буде на роботі, знай — я здох.

Я скривилася, озирнулася на трупи й зітхнула.

— Веселий виїзд, нічого не скажеш…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍