Людмила Міщук - Нас мами не родили для війни, Людмила Міщук

Хто вони: сталеві кіборги, що боронили Донецький аеропорт, ті безвусі хлопчиська, тіла яких розірвані до невпізнанності під Іловайськом, ті кадрові офіцери, які все-таки не забули слово «честь», хоча теж не звикли до крові та смерті? За що стоять 3, 7, 10 місяців на землі Донеччини та Луганщини? Один приїхав з Луцька, аби москаль не топтав нашу Волинь, інший місцевий, з Амвросіївки, прийшов відбити у «сєпарів» свій Донбас. І де б не були їх домівки, якою мовою вони б не розмовляли, тепер прикривають один одному спину, бо інакше на війні не вижити. А в коротких снах у бліндажі чи БТР-і вони обнімають своїх дітей, орють поле, співають пісні…

Хочу бути у рідній хатині,

Посидіти в садку, в тишині.

Випить з друзями чаю спокійно,

Поспівати вкраїнські пісні.

Але нині мені не до того –

В небезпеці Вітчизна моя.

Свищуть кулі і рвуться снаряди.

Захищаю Вкраїноньку я.

Щодня пеклу дивлюся у вічі,

Щодня бачу поранення, смерть.

Але ми ворогів подолаєм,

Проженемо з країни їх геть.

Ворог спритний і дуже підступний,

І озброєний він до зубів.

Та однаково ми переможем,

Хоч які б він інтриги не плів.

Почекайте ще трошки, рідненькі,

З перемогою вернемось ми.

Кожен з нас обніме свою неньку,

Стане спокій і мир між людьми.

Молитвами ми просимо в Бога,

Щоби нам перемогу послав,

Щоб жила Україна щасливо

У сім’ї європейських держав.

Учитель

Хочу показати вам дві важливі реліквії подій, про які ми ведемо мову.

Ось накидка ветеранів-афганців з Майдану, котра слугувала розпізнавальним знаком. На ній напис: «Ветерани з народом». Далі вона пройшла буремний Схід разом з бійцями батальйону «Айдар». А ось каска військового, що воював за незалежність нашої країни.

Ви, дорогі школярі, можете доторкнутись до них і відчути, що кожен з нас відповідальний за долю своєї землі.

Учні

Не журналістів це забава,

Не чорна вигадка, не сон,

Що над Європою вже знову

Навис зажерливий дракон.

Так ніби з давньої епохи,

З доісторичних ще часів,

Лунають звіра хижі кроки,

В крові шляхи його слідів.  

Вогнем шиплять страшні язики,

Сягають полум’ям до хмар,

А з пащі стогоном великим

Він викидає згубний жар.

І вже горять поля і хати,

Дракон все нищить залюбки,

І починає поглинати

У небі мирні літаки.

А там жінки й маленькі діти –

Майбутніх вчених імена.

Та цій потворі лиш би вбити,

Бо назву має він – війна.

То хто ж зберіг дракона нині,

В якій він вижив стороні?

Аж глянь, блищить ярлик на спині,

А там: «Це зроблено в Кремлі».

І на простори України,

Як силу зла і темноти,

Вночі дракона запустили,

Лице сховавши від ганьби.

Та маска тут не допоможе,

Ховай обличчя — не ховай,

Ти українського народу

Не зломиш, враже, так і знай!

Бо вже в ряди непереможних

На захист краю й матерів,

Почувши звуку клич тривожний,

Зійшлися тисячі синів,

Щоб зупинити від навали

Цю двоголовую орду,

Щоб нам життя не плюндрували

Чи «ДНР», чи «ГРУ»,

Щоб зберегти народу волю,

Щоб процвітав наш край завжди...

Вам, українськії герої,

За подвиг слава навіки!

Учитель

Дорогі рідні наших захисників, ми доземно вклоняємося вам і вашим воїнам, просимо у Бога милості нашій українській землі, а мобілізованим швидкого повернення у рідні домівки.

«Повертайтесь живими», – прохаємо вас,

До батьків і дітей, до дружин і родини.

З перемогою ждем, через відстань і час,

Ми благаємо вас: «Повертайтесь живими!»