Людмила Міщук - Нас мами не родили для війни, Людмила Міщук

Проект презентує патріотизм звичайних людей, громадян України; допомагає вихователям, організаторам дитячого колективу залучати учнів до суспільно значимої діяльності, сприяти формуванню громадянської компетентності.

Пошуковий проект

НАПРЯМ ПРОЕКТУ: пошуковий.

ТЕРМІН РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ: 2 місяці.

ПАРТНЕР ПРОЕКТУ: Волинська обласна організація Української спілки ветеранів Афганістану.

ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ:

1 етап:

– створення груп за напрямками діяльності: пошукової, творчої, волонтерської;

– банк ідей з організації пошуків та підготовки презентацій, звітів;

– обговорення планів та напрямків роботи в групах;

2 етап:

– відбір матеріалів та їх систематизація;

– підготовка запрошень, оголошень, звітів та презентацій;

– організація збору посилок воїнам АТО;

3 етап:

– захист проекту – виховна година для жителів села;

– аналіз виконаної роботи, оцінка результативності проекту.

МЕТА ПРОЕКТУ:

розширити знання про історичні події афганської війни;виховувати повагу до воїнів-інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули в Афганістані;на основі подій на Сході України формувати патріотичні почуття, бажання будувати нову європейську країну.

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТУ:

«Війна змінює кожного: когось робить кращим, а когось – набагато гіршим, ніж він був. З війни ніхто не повертається таким, яким туди пішов».

На території сільської ради зареєстровані троє ветеранів Афганістану, проживають сім’ї восьми учасників АТО та двох мобілізованих для посилення Державного кордону України, семеро з них – випускники школи.

Значний вплив на формування громадянської компетентності школярів мали пошуки інформації, спілкування з сім’ями військових, створення презентацій про них. З особливим трепетом учні брали в руки накидку ветеранів Афганістану, що тепер воюють у батальйоні «Айдар», ще з революції Гідності, хлопці – приміряли каску бійця АТО.

Виховна година (як реалізація проекту) нікого не залишила байдужим: на фронт відправлено чимало подарунків солдатам зі словами найпалкіших дитячих побажань.

ВИХОВНА ГОДИНА

«НАС МАМИ НЕ РОДИЛИ ДЛЯ ВІЙНИ»

Обладнання:  мультимедіа, записи пісень про Афганістан та АТО, книги про воїнів-афганців, прапор, солдатська каска, накидка ветеранів, стакан води, скибка хліба, вишита скатертина, скатертини (2), свічки (3), столи (4), стільці (9), подяки гостям, фотографії дитячих листів солдатам, фотоапарат, відеокамера.

Запрошені: ветерани афганської війни, матері учасників АТО, жителі села.

Музичне оформлення: Юрій Мишковець, Віталій Щербачук

Відео- та фотозйомка: Ірина Грудік

(На сцені мультимедіа, стіл під вишитою скатертиною, на столі: солдатська каска, накидка ветеранів, книги про воїнів-афганців, стакан води, скибка хліба; столи для гостей та батьків).

Учитель

Пролетіли веселі зимові свята, попереду цілий семестр навчання. Для школярів та учителів тривають щоденні буденні клопоти у школі. Але сьогоднішній день незвичний, не схожий на інші: ми запросили до школи жителів нашого села, гостей. Так чинять, коли чекають якогось свята. Скажіть, будь ласка, які дати на нас чекають у наступні кілька днів?

(Версії дітей: Стрітення, День закоханих).

(На екрані висвітлюється напис):

«Війна змінює кожного: когось робить кращим, а когось – набагато гіршим, ніж він був. З війни ніхто не повертається таким, яким туди пішов».

Насправді, це добре, що ви не знаєте інших дат. Нехай в історії нашої країни їх таких не додається. Але 15 лютого відзначають День виводу військ з Афганістану, день пам’яті воїнів-афганців.

Ми сьогодні говоритимемо про війну: ту, що була далеко від нас, але дуже боліла, і ту, що є тепер в Україні. Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, спогади про Афганістан пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі явище – це війна. Вона нівечить людські душі, забирає життя.

Афганська війна з участю наших солдат тривала з 1979 по 1989 рік, удвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.

Пам’ять людини – унікальна та незбагненна: кажуть, вона здатна закарбовувати щасливі моменти і стирати болючі та неприємні. Так кажуть, але чи це правда, якщо і через 10, і через 20 та 30 років перед очима, як учора: афганські піски, вигуки душманів і товариш із кулею в грудях…

Спогадами про ту війну, а також справами сьогодення з нами поділяться гості з Волинської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Василь Васильович Мисовець, Віктор Йосипович Павелко та Микола Степанович Оніщук.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍