Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

– У нас проблеми, – Каріна ледве дихала, обличчя було зблідлим.

– Що трапилося? – Аліса відразу насторожилася.

– Прийшла податкова, – випалила Каріна, – Кажуть, що у нас проблеми з документацією.

Аліса застигла, немов її облили холодною водою.

– Які ще проблеми? – обурено промовила вона, випрямляючи спину. – Я завжди ставилася до паперів відповідально і все заповнювала чітко. Що їм може не сподобатися?

Каріна лише знизала плечима.

– Вони перевіряють усі папери у твоєму кабінеті.

Аліса скривилася.

– У моєму кабінеті? Чудово. Просто заперлися туди без дозволу.

Рішуче розвернувшись, вона попрямувала до кабінету, бурмочучи щось собі під ніс. Коли Аліса увійшла, її обурення досягло межі: всі документи були розкидані по столу, підлозі, навіть стільцях.
– Добрий день, – промовив чоловік середнього віку в строгому костюмі, який здавався тут головним.

– Добрий? Ви серйозно? – Аліса гучно й невдоволено кинула. – Що тут відбувається?

– Ми перевіряємо ваші документи, – сухо відповів чоловік. – У вас є проблеми з документацією. Ви хоч іноді нею займаєтесь?

Аліса нервово стиснула кулаки.

– Так, займаюся! І зазвичай у мене все в порядку. Що саме вас не влаштовує?

– Наприклад, ваш річний звіт, – сказав чоловік, дістаючи папірець і простягаючи їй. – Тут помилка в розрахунках доходів. А ще – декларації на закупівлю обладнання за останній місяць немає.

Аліса швидко переглянула документ.

– Це нісенітниця! Усі папери я подавала вчасно. Ви щось плутаєте або… – Вона різко замовкла, бо в голові зринула одна думка.

Її погляд затуманився, коли вона згадала розмову із Захаром Біловим, який лише кілька днів тому нахабно заявив: “Твій бізнес довго не протримається. Я тебе попереджав.”

– Чудово, – мовила вона тихіше, але з явним роздратуванням. – Просто прекрасно.

– У вас є тиждень, щоб виправити помилки, – додав перевіряючий. Інакше ми змушені будемо закрити вашу кав’ярню.

Ці слова вдарили, як грім. Аліса стиснула папірець, який тримала в руці, так, що він пом’явся.

– Закрити? Ви це серйозно? – вона ледь стримувала крик.

– Це стандартна процедура, – сказав той, не піднімаючи на неї очей.

– Вибачте, а випадково не Білов вас на це навів? – раптом запитала Аліса, спалахуючи гнівом.

– Хто? – чоловік підняв брови.

– Ви мене зрозуміли. Передайте йому, що я його не боюся! А тепер ідіть звідси!

Перевіряючі переглянулися, але, зрозумівши, що продовжувати розмову сенсу немає, швидко залишили кабінет. Один із них усе ж залишив папірець на столі з коротким переліком того, що потрібно виправити.

Аліса взяла аркуш, подивилася на нього кілька секунд, а потім розірвала на шматки й кинула в смітник.

– Значить, спочатку Захар тут каву п’є, а потім вирішує зруйнувати мою кав’ярню? Прекрасно, – пробурмотіла вона, тримаючи себе в руках із останніх сил.

Вона вийшла з кабінету й одразу звернулася до Каріни:

– Каріно, я мушу терміново їхати. Підрахуй касу, прибери й закрий кав’ярню.

– Звісно, – кивнула дівчина. – До завтра.

– До завтра, – буркнула Аліса й вийшла.

На вулиці вечірнє повітря було холодним, але вона навіть цього не відчувала. Її кроки були швидкими й упевненими. Мета була одна – лікарня, де лежала мама. Єдина людина, яка завжди підтримувала її.

Але в її голові вже зріла нова думка: Як покарати Захара Білова за цю підлість?