Анна Стоун - Тут буду страждати тільки Я, Анна Стоун

5

Вона повільно спустилася сходами, які вели в підвал. Сюди їх водили ввечері. Ця частина підвалу була ізольована й тут, так само як і нагорі, стояли камери. Якщо що її тіло точно знайдуть. Тихо посміявшись зі своїх думок, Кіра ступила на нижню сходинку.

Стіни навколо були вкриті пліснявою, а під ногами час від часу щось шаруділо — можливо, миші, а, можливо, лише її уява.

Підвал був величезним лабіринтом з коридорів і кімнат. На щастя заблукати вона не зможе, бо всі не призначені туристам двері були закриті. Десь здалеку долинав звук, наче хтось наближався. Зупинившись, Кіра покрутила головою.

— Так, хто там цього разу? — сказала вона вголос, відчуваючи, як жар розтікається тілом.

Кроки ставали дедалі голоснішими, і з-за рогу з’явилася ще одна постать. На цей раз це була жінка, вдягнена в розірвану білу сорочку і з заплутаним довгим волоссям. Очі — порожні та повні болю, на руках кайдани. Це була примара однієї з тих нещасних пацієнток, яка так і не змогла залишити ці стіни.

— Чого ти залишилась тут? — прошепотіла жінка, підійшовши ближче. Її голос був слабкий, ніби вона докладала останніх зусиль, щоб говорити.

Кіра зітхнула. Ця примара у неї не викликала бажання жартувати.

— Бо я... типу не дуже слухняна, як ти помітила. Я завжди роблю те, чого від мене не чекають. А що тобі треба? Хочеш, щоб я відшукала твоє тіло чи знайшла нащадків тих, хто тебе замучив?

Примара жінки підійшла ближче, її очі зосередилися на Кірі. Вона простягла свої напівпрозорі руки, ніби намагаючись доторкнутися до чогось, чого вже давно не відчувала.

— Вони не відпустять мене... Я так довго тут...

Кіра склала руки на грудях, нахилила голову набік та з цікавістю глянула на жінку.

— Лікарі? Ну так лікарі мали б давно звільнитися з цієї тюрми. А ти? Ти ж тут не на роботі, так? Ніхто ж не тримає за контрактом? — її слова навіть для неї звучали по дурному. Взагалі про який контакт вона зараз їй казала? Надивилася фільмів жахів…

Примара зупинилася, її руки впали вниз, ніби вона втратила силу боротися з тією думкою, яку Кіра тільки-но висловила. Обличчя жінки скривилося в суміші болю та розпачу.

— Я... не знаю, як піти, — прошепотіла вона.

— Ну от. Проблема не в них, а в тобі. Ти сама себе тримаєш тут. Може, пора вже закінчити з цим цирком і піти шукати спокій деінде? — Кіра знизала плечима. Саме ці слова вона колись почула у свою адресу. Від цієї згадки стало трохи сумно. — Або залишайся тут і лякай туристів далі. Це ж вибір, зрештою.

Примара мовчала, розгублено дивлячись на Кіру. Фігура жінки несподівано залилася світлом, і щось потягнуло привида уверх. За кілька секунд жінка повністю розчинилася в повітрі, не залишивши по собі й сліду.

— І це все? Я що допомогла їй знайти світло? — розгублено кинула Кіра в порожнечу, та прошепотіла. – Хто б мені показав те світло…

Опустивши погляд, вона побачила, що досі тримає в руці клізму.

* * *

Наступні кілька годин їй на очі ніхто не траплявся. Час від часу вона чула сумні завивання то з однієї, то з іншої палати. Але коли Кіра заходила — там нікого не було. Наче усі поховалися від неї.

— Агов! Я заплатила гроші за це! — врешті не витримавши, крикнула вона в стелю.

— Люди завжди нас бояться, а ти… — зі стіни випливла примара в халаті.

— Оп-па! — в очах спалахнув шалений вогник, клізма, яку вона так і тягала за собою, миттєво привернула увагу примари. — Стій! Куди ти?! — побачивши, що примара тікає, дівчина побігла за нею.

Навряд їй вдасться написати містичну повість для збірки. А ось те, щоб змінити жанр своїх майбутніх книг дівчина почала замислюватися. Хоча гумор у неї ніколи не виходив, скільки б вона не намагалася написати щось веселе. Лиш сарказм, іронія…

«Цвинтар нездійснених мечт… - це могла бути ідеальна назва для нового роману. Тільки от немає такого слова «мечт». Та навіть «мрій» звучить не так цікаво. А ось «Цвинтар тюльпанів»… Здається це було б саме те. Місце де вмирають усі надії… Навряд читачу буде цікаво, якщо я напишу книгу з такою назвою. Про трьох сестер. Три різні долі, магія, вайб едвардіанської Англії… І як завжди кину книгу на середині!»

Проблема з недописуванням книг була актуальною для Кіри. Тому й думати про щось нове не слід. А от про що слід подумати, так це про містичну повість.

— А-у-у-у!

* * *

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍