Анна Стоун - Тут буду страждати тільки Я, Анна Стоун

Оповідання написано у рамках проєкту "The Misterious Ten". Біда не приходить одна. Після розставання з хлопцем Кіра відчула творчу кризу. І все було б нічого, можна взяти відпустку. Але саме у цей момент редакторка її видавництва запропонувала написати повість для містичної збірки. Побачивши рекламу нового містичного туру Кіра вирішує, що це її шанс знов спіймати натхнення. Ну що ж. Подивимося на привидів Вінницької психлікарні. І обов'язково доведемо їх до відчаю своїми розмовами.

1

Шум двигуна автобуса приглушав думки. Кіра сиділа біля вікна, спостерігаючи, як захід сонця захоплює небо. Дівчині здавалося, що дорога ніколи не скінчиться. За сьогодні вона прочитала кілька глав книги, відправила повідомлення подругам, але особливої радості це не принесло. Все, як завжди.

«Книга... Чорт би її взяв», — згадала вона, зітхнувши.

Ідеї не приходили. Можливо, саме тому вона тут — на якійсь авантюрній екскурсії по місцях, про які раніше й чути не хотіла. Можливо, загадкові підземелля чи моторошні історії допоможуть знайти натхнення.

Вона лиш нещодавно змогла потрапити у видавництво. Її вважали перспективною авторкою, тому відразу запропонували взяти участь у збірці. Кірі треба було лише написати коротку повість. Якщо видавництво йде тобі на зустріч треба бути дурною, щоб не вхопитися за це.

Редакторка почала натякати, що якщо Кіра не пришвидшиться, то її місце в містичній збірці віддадуть іншому автору.

У голові було все що завгодно окрім ідеї для повісті. Якщо вже цей тур не допоможе, то хоча б відірве від думок про колишнього хлопця, який її кинув заради якоїсь блондинки. Разом з ним щезла та гостра на язик авторка, яка не боялася критики та приправляла свої трилери добрячою жменею гумору. Від неї залишився лиш попіл спалених надій та гордості.

Кіра поправила рюкзак на колінах та зиркнула на людей, що їхали з нею на екскурсію. Невдоволено підтиснувши губи, дівчина ледь стрималася, щоб не фиркнути. Її навушники розрядилися ще вдень, тому доводилося сидіти та слухати балачки пасажирів. А говорили вони ні про що, та ніяк не хотіли закрити рота хоч на п’ять хвилин.

—Так, люба. Квіти для твоєї мами я замовив, — говорив якийсь чоловік по телефону. — Як це вона не любить лілії? Ти бачила на них ціни?! Тоді я куплю їй кактус!

Чоловік понизив голос, і вона вже не почула, що він відповідав дружині.

— Ти колись замислювався, що ми спостерігаємо лише п’ять відсотків баріонної матерії Всесвіту, а решта дев’яносто п’ять — це темна матерія і темна енергія?

— Так, це змушує мене думати, що й моє розуміння фізики займає всього п’ять відсотків, а решта — суцільна темрява, — двоє хлопців за проходом вели жваву розмову.

Почувши цей клаптик розмови Кіра погодилася з другим хлопцем. Її розуміння фізики складало також не багато.

— У місцевому чаті написали, що вдень ворог обстріляв з артилерії село, — почувся голос позаду. — Там стільки було наших хлопців…

У Кіри після цих слів мороз пройшов по шкірі. Її увагу швидко перемкнула жіночка на передньому сидінні, що голосно почала, щось доводити сусідці.

— Ти ж мене знаєш! Я нізащо не повернуся до нього! Після того, як він у черговий раз прийшов п’яний! Нехай більше не благає мене!

«І повернешся. І пробачиш, — пронеслося в думках Кіри. — Всі ви так кажете».

Дівчина фиркнула, витягнувши телефон з кишені рюкзака. На автоматі зайшовши в месенджер, вона стала передивлятися контакти. Знайшовши чат з братом, Кіра швидко набрала повідомлення: «Ти як?».

Чекати миттєвої відповіді було марно. Він відповідав через півдня в кращому випадку. А до того Стас міг вже відпочивати, чи бути десь у дорозі. Сховавши телефон назад у рюкзак, дівчина відкинулася на спинку сидіння.

— Я от не розумію, що люди шукають у таких місцях. Містика привиди… Не вірю я в це. І для чого я з тобою поїхав на цю екскурсію? — ображено бубонів чоловік у чорній шкіряній куртці. Його супутницю Кіра не бачила, але навіть через два крісла почула її мелодійний голос:

— Бо ти мене кохаєш. А я дуже люблю відвідувати різні цікаві місця України. Це ж унікальний тур! Відразу так багато місць відвідаємо.

— І то вірно, — відповів чоловік, скоріш за все, на перший її аргумент.

«Як мило…».

— У мене племінник служить на тому напрямку. Він майже нічого не розказує. Але те, що показують у новинах, це суцільний жах, — знов долинув голос жіночки позаду. — Моя сестра п’є заспокійливі.

Діставши телефон, Кіра прогортала стрічку чатів у телеграм. Але там не було жодних змін з минулого разу.

Вони вже давно були в дорозі. Екскурсія Вінницькою психлікарнею була організована так, щоб вони приїхали під вечір. Спочатку їх мали поводити по будівлі та розказати її історію, а потім ті, хто бажав, могли залишитися на ніч.

Коли Кіра ночувала в Підгорецькому замку то так і не змогла побачити привид Марії. Одна частина її розуміла, що це все байки для заманювання туристів, а інша — хотіла якогось екшену, містики. Щоб від завивань кров застигала в жилах, а усі думки були тільки про моторошних привидів. І щоб думкам про колишнього не вистачило місця в голові.

Вінниця їй сподобалася з першого погляду. Вона приїжджала в місто два роки тому, щоб погуляти з подругами. Правду казали: Вінниця — це майже окрема країна.

Автобус в останнє повернув і Кіра у вікно побачила її — будівлю Вінницької психіатричної лікарні. Лиш у деяких вікнах горіло світло.

«Раз, два, три, чотири, п’ять. Я проблеми йду шукать», — подумала дівчина зі сумною іронією.

* * *

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍