Леля Срібна - Місія рангу С , Леля Срібна

— Арчі, тьху, командире! Щось не так? Якого милого тут коїться? Схоже вони розіграли свій початковий страх і розгубленість, а самі нас давно чекали.От же погань! — зашипіла розлючена Фаї під вухом Арчі. А він стояв і прокручував в голові варіанти, — Арчі, бодай тобі! Ти взагалі мене чуєш? Що нам робити? Чи ти тільки...

— Ідемо.

— А? Щщо? — дівчина перервала свою люту промову і розгублено подивилася на свого пришелепкуватого командира. 

— Я сказав ідемо. В гості. Вони демонстративно мене не чіпали, отже чекають, що я прийду сам. Це таке збочене запрошення від наших сусідів, — він кивнув головою і пішов вперед твердою ходою. Дівчина юркнула слідом за ним, вона намагалася теж тримати голову високо, але її стиснуті до біла кулаки видавали тривогу. 

— Доброї ночі, товариство. Дозвольте приєднатися до вашої вечірки біля багаття? — батько Августини зі своїми головорізами сиділи навколо вогнища, над яким висів великий казан з трав'яним чаєм і поруч з чоловіком сама дівчина винувато опускає очі долу. Все з нею зрозуміло. А трішки дальше плетена клітка в якій сиділа його команда. 

Спочатку Арчі запропонували кружку чаю із того самого казанка, відмовитися від якого не було змоги. Солодкий злегка терпкий смак вязав рот,, розтікався теплом по грудях і дивним спокоєм в голові. Після чого на його руках клацнули кайдани, навколо нього поклали кристали у формі трикутника біля кожного із яких стояла одна людина і шось нашіптуавала. В результаті цих  дій над Арчі утворився непробивний бар'єр, красивий такий, наче мереживо із світанкового неба з  підсвіткою. Це все, що був здатен подумати командир. А вже потім, на його очах із клітки виводили обпоєних членів його команди, по черзі різали руки і виливали кров у чашу, потім зрізали  пасмо волосся і на кінець зрізали шматочок шкіри на плечі. Ніхто не пручався і не кричав. Цю чашу помістили в центрі якогось розпису і потім кидали туди розігріти на вогнищі квмені, чаша шипіла, булькала і світилася. Всього декілька  хвилин і все стихло.

***

Арчі сидів біля попелища геть один. Всі слова  і дії тієї проклятої дівки, Августини були не більше ніж дешевим спектаклем, а його команда  дійсно з нею потоваришувала, довірилася. Та що там говорити про юних недосвідчених практикантів, якщо навіть він майже повірив. Кретин пустоголовий, Йолоп неотесаний. В ту саму ніч він просто безпорадно сидів і дивився на те, як Грегоїр і його люди провели  свій ритуал, а одразу після всіх полонених випустили із клітки, яка була оснащена якимось дивними супер захистом у вигляді блискавок і що вони зробили? Із шаленими очима  неконтрольовано розбіглися хто куди, не допомогли ні його накази ні прохання, а що ж тоді відбувається на території Левів? Соромно зізнаватися, але Арчі було боязко їхати додому і побачити все на власні очі, він почав вязнути у жалю до себе.Жалюгідний, слабкий  нікчема от хто не він, а не Верховний.

— Ти ще тут, кошарику? — почув він за спиною насмішкувате звернення. 

— Пішла геть. — відповів він байдуже, навіть рукою махнув, як від комашні, що дзижчить над вухом. 

— А — дівчина на мить  розгубилася, але взяла себе в руки, — я просто хотіла пояснитися і

— Я сказав. Пішла геть! — прикрикнув він все ще не повертаючи до неї голови. 

— Та вислухай же ти мене, дурбило! — дівчина підлетіла до нього і схопила за підборіддя в бажанні заглянути в його жовтні очі та він з огидою відкинув її руку важко піднявся і хотів піти геть.

— Я знаю чого ти хочеш досягти і я знаю, як тобі це отримати, — видала вона свою головну приманку.

— Та що ти взагалі можеш знати про мене, ти, на яку навіть зірки забили, — уколов її хлопець і повільно повернув до неї обличчя, — вони не захотіли знати, як ти тут живеш, що з тобою, не хотіли тебе опікувати тож біжи до свого татуся бо він єдиний, кому ти потрібна у цьому світі. І щоб ти там не хотіла мені сказати я не маю більше бажання чути  жодного твого брехливого слова. Зраду не пробачаю, — він сказав все, що хотів, але чомусь не поспішав іти.

— У мене хоча би батько є, а ти кому потрібен! — крикнула дівчина через мить  на що він полегшено усміхнувся і нарешті пішов вперед впевненим твердим кроком. 

***

Повертався він додому, як побитий пес, а не гордівливливий Лев. В таборі чворився повний бедлам, але Верховний мав з усім цим розібратися, якщо звісно не очолив головні  веселощі ошалілих жителів. А ще Арчі дуже надіявся, що вони не розпочали війну з Дівами, територія яких простяглася на північному кордоні. У тих товаришів розмови дуже короткі і гратися в кішечки мишки ніхто не буде. Десь на середині дороги його наздогнала та надокучлива дівиця, і як тільки  вистачило гонору і совісті лізти ось так безцеремонно  на чужу територію після всього, шо вона зробила. Чи тепер все поріддя Близнюків буде гуляти на їх території, як у себе вдома? З дівчиною він розсварився настільки, що в неї закінчилися слова і в хід пішли нігті по його обличчю, правда згодом, вона його люб'язно вибачила і знову волочилася слідом за ним і повністю ігнорувала його злісний погляд і важке пихтіння. 

— Та за що мені це покарання? — він різко зупинився і скинув голову до неба, та зорі йому відповідати відмовилися. Лиш мітка на щоці слегка блиснула і видала маленьку порцію тепла.

Августина з дитячою цікавістю намагалася не помітно підглянути куди він там дивився і до кого звертався, нічого не помітила і вирішила на всякий випадок образитися. 

Вона не була геть безкорисною, повідала історію про те, що її батько провів той триклятий ритуал за спиною їх Головнокомандуючого, а зараз же збирається пройти на територію Левів і викрасти із Верховного Будинку бурштиновий жезл. Це був останній етап в плані і якщо цей жезл розбити то мізки Левів на завжди лишаться такі розплавлені, і вони назавжди втратять свою людську свідомість. Після чого вона вирішила, що свою вину повністю відкупила і пішла собі легкою ходою власною стежкою. Арчі деякий час  був розгублений він не знав, чи варто було знову їй вірити, але перевірити точно варто, тож зібрався з духом і помчав скорше додому. Якщо все виявиться правдою і він знову буде слабаком який не може нікого врятувати, ще гірше бути боягузом і навіть не спробувати.