Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 17-21, Вальдемар Лисяк

і душу всадив лише в грудях чоловікові, а людині, такій жалюгідній, як та, що сидить перед нами і яка не могла б відрізнити фальшиву монету від справжньої, влив стільки крапель мудрості під череп, скільки перлин у скарб халіфа, і виразок на тілі прокаженого...

Ось що думав собі шановний Юсуф, торговець прянощами з Великого Базару, дивлячись на чоловіка з бородою, яка поволі сивіла, мов кістки палого серед пісків паломника. Цей чоловік сидів на полисілому від старості килимі і чекав, поки промовить делегація, послана до нього купцями з Сезаму.

Їх було п'ятеро, самий квіт комерції. Головою в них був згаданий Юсуфф, син Наруза, та ще одного пекаря зі старої дільниці (бо їх обох милувала його шляхетна мати), чия лавка славилася такими тямущими вагами, що вони самі пильнували, щоб покупець не пішов з думкою, нібито достойному Юссуфу напекло голову сонцем, через що він випадково вірно зважив товар.

Другим був Хакім, торговець сукном біля Східних воріт, однорукий чоловік, чиє каліцтво природа компенсувала такою спритністю, що кожен лікоть шовку зморщувався в його пальцях, як фінік, висушений опівдні.

Третім був Хассан зі спокійними очима дохлого алігатора, який торгував усіма видами в’ючних звірів, роблячи це так успішно, що жодна скотина з них не помирала, перш ніж він перевірить монети платника двома зеленими зубами, не такими гарними, як два смарагди, але через свою самотність, дуже достойними.

Четвертим був Ібрагім, продавець прекрасних дів з усього світу, в чиїй невинності він клявся запашною бородою Пророка, тим голосніше, чим більше діва була попсованою.

І п’ятим був вчений Нессім, винахідник ліків, за допомогою яких він звільняв людину від усіх хвороб настільки ефективно, що могильники з кладовища щотижня клали йому в кишеню більший бакшиш, справедливо вважаючи, що невдячність — це огидна риса, гідна гяура чи одаліски, яка, влаштовуючи шашні з євнухом, сама про це не сповіщає, обтяжуючи свого господаря тягарем здійснення правосуддя.

Абу Алі Хусейн ібн Абдуллах ібн аль-Хасан ібн Алі ібн Сіна (Авіценна) (перська мініатюра: Авіценна як візир

Хамадану)

Вони переступили поріг дому мудреця, коли муедзин із найвищого мінарету міста заволав: "Аллах і ніхто, крім Аллаха", пронизуючи своїм голосом усе, навіть найтовстіші стіни. Вони впали на землю і бурмотіли собі під ніс молитви (дуже схожі на рахунки), крадькома ж поглядали на господаря, але не тільки тому, що він був глухий до заклику на молитву, про що вони могли повідомити кому потрібно, а з тією цікавістю, з якою спостерігають за лисою мавпою, тому що йому цікаво довідатися про людину, яку Бог зробив резервуаром мудрості, відомим у всьому халіфаті, а він, як дурень, втікає від Махмуда з Газни (правителя половини світу та двох -п'ятих частин Місяця, тому що решта належала халіфу), замість того, щоб завітати до нього на двір заради почестей, солодких, як сушені фініки. Проте вони ненадовго дивувалися, бо мовчання, яке не було чужим нікому з них, таке ж безплідне, як і надмірно зужиті дівиці, якими торгує Ібрагім, тож вони сказали в знак привітання:

- Бог один!

- Чи то ви нічого нового не довідалися і лише з цим приходите? — запитав їх мудрець.

Шановний Юсуфф (син Наруза та ще одного іншого пекаря) зробив два кроки до чоловіка, що сидів, і, зблизька змазавши його липким поглядом, вийшов на квітчастий луг, повний слів, що пахнуть раєм і нічого не коштують:

- Вчителю! Твоя мудрість добре відома у всіх куточках світу, населених вірянами, і Аллах, прокидаючись, починає кожен день, кидаючи сяючий погляд у твій бік і вказуючи тобі на Пророка, каже: Дивись, це той, кого я нагодував найбільшим скарбом, яким є безмірний розум, а його я найбільше полюбив із своїх синів!

Говорячи це, він злегка схиляв голову, що вважається найкращою формою вираження поваги, оскільки дозволяє приховати очі, що говорять правду (це пояснює, чому більшість людей постійно щось шукає під ногами). Перш ніж він підняв її, мудрець відповів йому з серйозністю, яка насмішкувато усміхалася в глибині його душі:

- Твоя мова блищить, мов рукоять ятагана еміра, і видно, що ти хочеш від мене стільки ж, скільки золота й дорогоцінного каміння, яким вона вимощена.

- Та що ви, вчителю, ми хочемо, щоб ти продав нам лише кілька слів, дешевих, як річкова вода...

- Ти маєш рацію, бо слова дешеві, дешевші за воду з Євфрату, яка вирішує про багатство полів. Які слова вам потрібні?

- Кілька слів поради, о наймудріший.

- Тоді ти помилився, бо думка дорожча золота, а буває й така, що їй і ціни немає.

Так можна було б розпочати притчу про людину, яка не піддалася наказам і подолала всяку дурість, крім своєї власної, яку людина ніколи не подолає, і тому вона є людиною, а не богом.

Я познайомився з ним випадково, в останній день навчального року, коли відмінникам вручають нагороди. Мій однокласник Зенек, якому я давав списувати, щоб він не доносив на мене так часто, як на інших, отримав, за загальнодержавні заслуги власного батька книжку з улесливою запискою від директора, класного керівника та вихователя. Всі вони хотіли, щоб царствене батькове око впало на ці записи, але помилилися, бо Зенек не любив друкованих книжок і навіть не приніс книгу додому — обміняв її на "чистий" "Афганістан" і дві центральноамериканські. трикутники з мого клясеру. Книга, написана А. Чермінським, мала загадкову назву "Авіценна!. Це був 1955 рік.

Цієї книги, а отже, й Авіценни, не було б у моїй дитячій кімнаті, якби трьома роками раніше не відбулося тисячоліття від дня його народження. Його гідно вшановували у всьому нашому таборі за прикладом ювілейних виставок у Ленінграді та Сталінабаді, симпозіумів і нових портретів і біографій генія в його рідних республіках. Свій інтернаціональний обов’язок польські вчені виконали науковою сесією, результатом якої стало декілька монографій. Книга Чермінського була молодіжною версією цих трактатів і починалася з заяви про те, що "народи продовжуватимуть рухатися вперед шляхом, наприкінці якого темрява розсіється і народиться світанок майбутнього, заснованого на довірі та мирі", а також з інструкцій щодо того, як слід дивитися на Авіценну: "В його патріотизмі ми бачимо гасла, за які ми також боремося сьогодні".