Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 17-21, Вальдемар Лисяк

Польська поштова марка з зображенням Авіценни, Угорська марка, присвячена Авіценні

видана на честь тисячоліття з дня його народження,

1952 рік

Відтоді один із безлюдних островів у моїх сонних мріях був населений людиною, яка народилася в 370 році Хіджри (980 р. н.е.) і померла 57 років по тому, і яку називали "шейх ар-раїс" (князь вчених, головний вчитель) : Абу Алі аль-Хусайн ібн Абдаллах ібн Сіна, відомий у Європі як Авіценна.

Через багато років, коли я почав писати "Безлюдні острови" і дійшов до саме цього, мій друг Ярек Хлебовський спитав:

- Що ти хочеш про нього сказати?

- Правду.

- Правду?.. - посміхнувся він, - скажи мені її.

Я йому сказав. Але це ще не була правда, яку я знаю сьогодні і яку можна сказати лише одним способом, одягнувши капелюх блазня та наслідуючи пародистів Шахерезади, бо "правда — це питання форми" (як справедливо зауважив Уайльд), а форма має витікати зі вмісту. Тут її нав'язує закінчення подій, початок яких не є таким вже й важливим.

Спершу могло бути й навпаки — це він міг прийти до них на вечерю, коли з найвищого мінарету міста пролунає пронизливий спів: "Аллах і ніхто, крім Аллаха!".

Тоді він попросив:

- Зачиніть вікна й двері, а то цей верескливий дурень спричинить мені нетравлення шлунку!

І їх сповнили страхом слова єретика, якого проклинали мулли в багатьох містах халіфату, але вони вдали, що не чують їх, тому що людина може вдати будь-що, якщо вона в цьому зацікавлена, і тим легше вона це робить, чим частіше у власному житті вдавала без потреби.

- Зачини вікно й двері, — наказав Юсуфф слузі, — протяг нестерпний, і вітер заносить пісок у кімнати!

- Ці крики — воістину пісок, який заносять у вуха Богу, — додав мудрець, продовжуючи їсти, — бо вони заглушують скарги на можновладців, які бідні посилають до неба. Аллах швидше висушить море, ніж людські сльози, які є нектаром шайтана.

Говорячи, він безперестанку жував, викликаючи подив більший, ніж страх, який його блюзнірства викликали в серцях купців (не Аллаха вони боялися, а шпигунів еміра, які також могли бути серед слуг). Він був такий худий, що йому навіть не можна було побажати: "хай м'ясо відпаде від кісток!", і він утримував усе в собі, як озеро, яке може вмістити води кожної річки, що впадає в нього. Однак вони йому ні в чому не шкодували, думаючи, що якщо він набере тіла, тоді ще більше набереться ваги в мозку. Він довго спустошував тарілі і полумиски, випалив дві люльки й сказав:

- Ваша щедрість велика, і справді сам емір не нагодував би мене чудовіше, тому що насолода раю не може бути такою солодкою, як ваші варення, кава, яку ви мені дали, схожа на росу, що вранці падає на троянди, і дитина не відриває рота від грудей матері з таким жалем, як я відривав цю люльку від губ...

- Ти нас засоромив, о наймудріший», — скромно перебили його.

Він же продовжив:

- За все це нехай Аллах дасть вам багацько щастя, а передусім здоров’я та силу, щоб ви могли гарненько відшмагати по сідницях своїх слуг, які змішують оливкову олію з нечистотами, що видають себе за варення, додають смажене збіжжя в каву і кладуть до люльок верблюжий гній і рубане волосся! Зробіть це, коли я піду, бо мої вуха тонкі й не виносять шуму, а тепер скажіть мені, що вас турбує.

У цю ж мить усі вони заревли голосніше, ніж рев табуна ослів, на яких напали шершні, і, перекрикуючи один одного, кидали смердючі слова на голови сорока розбійників, що ховалися десь у глибині пустелі, бажаючи їм усім хвороб на Землі, а проказу якомога швидше, тому що вона постійна і до неї нелегко звикнути.

- Вони гноблять вас, — здогадався Ібн Сіна, бо відразу ж зрозумів, що коли люди проклинають людей, для цього є причина.

- Ці нечисті пси не пропустять жодного каравану, а мула з бурдюком, що ховає замість води перлини, побачать очами стерв'ятника, що кружляє під хмарами, і бачить навіть мишу, яка пасеться в пучечку трави! – прошепеляв Ібрагім, стискаючи кулаки. - Рятуй нас, бо вони зробили нас жебраками!

– Отже, ти позичив персні, які мене сліплять, через що я сприймаю ваші лахміття за парчу, а твої мозолі приймаю за рубіни. Як ви будете платити за дієві поради?

- Ми тобі віддамо останні двадцять чотири цехіна, що в нас залишилися, тільки допоможи нам, бо нещастя, що нас спіткало, таке страшне!

- Ваша біда – вона мов піщинка, - знизав плечима мудрець.

- Ти не зважуєш слів, які кидаєш перед собою! - блискавкою зиркнув на нього Хакім. — Хіба в багача може бути маленьке нещастя? Невже багатий - це жебрак чи раб?

- Ти це сказав! Але я кажу вам, що нещастя ніколи не буває великим, якщо можна знайти вихід. Чому ти не пішов до еміра, щоб той вислав солдат проти розбійників?

- Емір послав свої війська на війну проти Хамдана, залишивши лише охорону на стінах, — пояснив йому Нессім.

- Тоді я не розумію одного: чому ви не видали мене розбійникам? Бо це собаки Махмуда з Газни, яких він послав за мною, і я тікав від них на коні швидше за смерть, поки не знайшов притулку в стінах Сезаму. Вони мають наказ тирана, який каже: Я той, перед ким тремтять гори, а буря човгає на колінах, як собака!

- Накази мертвих важать легше, ніж гаманець банкрута, — пробурмотів Хассан. — Махмуд вже як шістнадцять днів мертвий!

Ібн Сіна подивився на нього широко розплющеними очима й зітхнув із тим полегшенням, з яким бачиш світло в кінці довгого льоху:

– Ось чому вони перетворилися на звичайних розбійників, для яких я нічого не вартий, а ви не встигли мене продати!

- Ти нас кривдиш, бо ми ніколи про це не думали! – обурився Юссуф з невинністю доньки, яка, спіймана батьком за грішними іграшками з водоносом, запевняє, що займалася з ним лише рахуванням зірок.

-