Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

— Це було... неймовірно страшно, — зізналася Єва, стискаючи руку Марка. — Але ти був сміливий.

— Я теж боявся, — зізнався Марк, стираючи піт зі свого лоба. — Але ми впоралися.

Вони продовжили шлях, і, через деякий час, їхні нерви заспокоїлися. Ліс знову почав виглядати мирним і безпечним. Вони не знали, що їх чекає далі, але після зустрічі з ведмедем будь-які інші труднощі здавалися менш загрозливими.

Коли вони нарешті дісталися додому, літні канікули вже підходили до кінця. Осінь наближалася, і це означало одне — початок нового навчального року. Після пригоди в лісі вони відчували, що стали ще ближчими, як ніби щось непомітно змінилося у їхній дружбі.

Наступного тижня Єва та Марк разом готувалися до школи. Осінь вже розпочала свою роботу — листя на деревах починало жовтіти, і повітря поступово ставало прохолоднішим. Єва обирала собі новий рюкзак, а Марк шукав зошити та олівці.

— Ти готовий до школи? — запитала Єва, коли вони йшли разом до крамниці за новим приладдям.

— Не зовсім, — зітхнув Марк. — Школа після літа завжди здається чимось дивним. Тільки звик до канікул, і тут знову уроки.

— Але ж ти любиш історію, — підбадьорила його Єва, усміхаючись.

— Так, історію я люблю. Але от математика… — Марк скривився, змушуючи Єву засміятися.

— Я допоможу тобі, не хвилюйся, — вона м'яко штовхнула його в плече. — Ми разом це переживемо.

Настав перший день навчання. Єва прокинулася рано, з хвилюванням оглянула свій новий одяг і акуратно заплела волосся. Їй завжди подобалося перше вересня — відчуття нового початку, зустрічі з друзями, які давно не бачила, і запах нових книжок. Марк теж прокинувся рано, але його настрій був менш піднесений. Він не любив ходити до школи, хоча це було неминуче.

Вони домовилися зустрітися біля шкільних воріт. Марк прийшов першим, одягнутий у свій звичний стиль — трохи неохайний, з рюкзаком, що був перекинутий через одне плече. Єва з’явилася через кілька хвилин, з новим рюкзаком і усмішкою на обличчі.

— Привіт! — вигукнула вона, побачивши Марка.

— Привіт, — відповів він, киваючи. — Готова до навчання?

— Як завжди, — вона підморгнула йому. — А ти?

— Не зовсім, але думаю, що це не найгірший рік у нашому житті.

Вони увійшли до школи разом, проходячи повз десятки інших учнів, які спілкувалися та сміялися в коридорах. Їхній клас був майже тим самим, що і минулого року, але з кількома новими учнями.

Зайшовши до класу, Єва обрала місце біля вікна, а Марк сів поруч із нею. З перших хвилин уроків вони обидва зрозуміли, що буде непросто повернутися до звичайного ритму шкільного життя після літа. Але вони також знали, що мають одне одного, і це зробить навчання трохи легшим.

— Тобі не здається, що цей клас виглядає трохи інакше? — запитала Єва, озираючись навколо.

— Можливо, — відповів Марк, але його увага була зосереджена на вчительці, яка вже роздавала нові підручники.

Після уроків вони вийшли на шкільне подвір'я, розмовляючи про нові предмети і розклад.

— Здається, цей рік буде цікавим, — сказала Єва, вдихнувши свіже осіннє повітря.

— Цікавим точно, особливо з нашими планами, — посміхнувся Марк.

Єва усміхнулася йому у відповідь, відчуваючи, що цей рік дійсно принесе багато нового, навіть якщо вони цього ще не знають.

Минуло кілька тижнів з початку навчального року, і звичний ритм повернувся в життя Єви та Марка. Вони знову сиділи разом на уроках, допомагали один одному з домашніми завданнями і проводили час після школи, гуляючи містом чи обговорюючи свої пригоди минулого літа.

Однак осінь принесла не лише навчання, але й дивні зміни в їхньому житті. Одного дня, коли Єва й Марк прогулювалися після школи через парк, вони натрапили на дивний згорток паперів. Він лежав прямо на лавці, ніби хтось забув його там.

— Марк, поглянь! — вигукнула Єва, нахилившись до згортка. Вона підняла його й помітила, що на обкладинці був підпис: "Конфіденційно. Лише для внутрішнього використання."

— Що це таке? — запитав Марк, підійшовши ближче.

— Не знаю, але, здається, хтось загубив ці документи, — відповіла Єва, уважно оглядаючи папери.

Марк нахилився, щоб краще розгледіти, і раптом його погляд зупинився на одній з фотографій, що лежала всередині згортка. Він різко підняв брови.

— Єво, подивись, це ж наш директор! — сказав він, вказуючи на фото, на якому стояв їхній шкільний директор разом із якимись незнайомими людьми.

Єва була приголомшена.

— Як це можливо? Чому він тут? І хто ці люди? — запитала вона, гортуючи далі.

У паперах були різні записи про фінансові транзакції, адреси якихось місць у місті, і ще кілька незрозумілих схем.

— Схоже на якісь ділові угоди, але вони виглядають підозріло, — промовив Марк, переглядаючи один із документів.

— Може, це якась афера? — припустила Єва, нервово ховаючи згорток у свій рюкзак. — Ми повинні з’ясувати, що це.

— Ти думаєш, ми можемо втрутитися в це? — запитав Марк з сумнівом у голосі.

— Ну, ми вже знаємо про це більше, ніж повинні, — відповіла Єва з рішучістю в очах. — Можливо, це початок нашого власного розслідування.

Марк замислився. Вони обидва відчували, що натрапили на щось велике, але не до кінця розуміли, у що вплуталися. Вечоріло, і прохолодний вітер підганяв їх повернутися додому, але думки про знайдені папери не полишали їх.

— Добре, — нарешті сказав Марк. — Ми маємо діяти обережно. Ніхто не повинен знати, що ми знайшли ці документи. Спершу розберемося самі.

Єва кивнула. Вони домовилися зберігати таємницю і не розповідати про це навіть найближчим друзям. З того дня їхнє шкільне життя змінилося, і на горизонті з'явилися нові, невідомі їм раніше небезпеки.

Ніч опустилася на місто, коли Єва сиділа у своїй кімнаті, переглядаючи ті самі папери під світлом настільної лампи. Її думки плуталися, адже вона не могла зрозуміти, що означають ці документи. Але в одному вона була впевнена — це тільки початок чогось більшого. І вона знала, що разом з Марком вони дізнаються правду, навіть якщо це буде небезпечно.