Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Наступного дня, коли вони йшли до школи, Єва помітила, що біля входу стоять кілька чоловіків у чорних костюмах. Один із них уважно стежив за учнями, які проходили повз. Це був той самий чоловік, якого вона бачила на фотографії серед знайдених паперів.

— Марк, це вони! — прошепотіла Єва, ховаючись за його спиною.

Марк швидко оглянув чоловіків і кивнув.

— Мабуть, хтось щось запідозрив. Тепер потрібно бути ще обережнішими.

Увечері, після напруженого дня в школі, Єва сиділа на підвіконні своєї кімнати, дивлячись через дорогу на вікно Марка. Їхні будинки стояли навпроти один одного, і вечірні розмови через вікно стали їхньою маленькою таємницею ще з дитинства. Це було щось, що робило їхні зв’язки особливими.

Вона підняла руку і постукала у скло, привертаючи увагу Марка. Він з’явився майже відразу, виглядаючи крізь своє вікно з уже знайомим серйозним поглядом.

— Готова? — жестами спитав він, посміхаючись.

Єва кивнула, і через кілька секунд вони відкрили свої вікна, щоб спокійно поговорити, не привертаючи зайвої уваги.

— Я не можу перестати думати про ті документи, — прошепотіла Єва, опираючись ліктями на підвіконня. — Хто ті люди, і чому вони з'явилися біля школи?

— Думаю, вони щось підозрюють, — відповів Марк, дивлячись на небо, що темніло. — Може, їхні папери вже шукають. А ми — єдині, хто має їх.

— Але це ж означає, що ми в небезпеці, — Єва скривилася. — Чому нам здалося це хорошою ідеєю — залишити ці документи собі?

— Бо ми хочемо з'ясувати правду, — впевнено сказав Марк. — І, якщо хтось у школі замішаний у цьому, ми не можемо просто так це залишити.

— А що робитимемо, якщо вони дізнаються, що це ми? — хвилювалася Єва, граючись зі своїм браслетом.

— Ми поки що не залишили жодних слідів, — відповів Марк. — Головне, не діяти поспіхом. Я думаю, що варто ще трохи почекати й подивитися, що відбуватиметься далі.

Єва задумалася, кусаючи губу. Вона знала, що Марк мав рацію, але одночасно відчувала внутрішню тривогу. Хто були ці люди і чому вони були біля школи? А головне — що робити далі?

— Завтра після школи ми могли б зібрати більше інформації, — запропонувала вона. — Може, підемо до тієї адреси, що була на одному з паперів?

— Готовий до пригод? — Марк підняв брову, посміхаючись.

— Як завжди, — відповіла Єва з легкою посмішкою.

Тим часом, у темряві за рогом вулиці, хтось уважно спостерігав за будинками Марка та Єви, тримаючи в руках телефон. Коли вікна їхніх кімнат закрилися, фігура зникла у нічній тиші, залишаючи по собі лише питання — чи справді вони були у безпеці?

Наступного дня

Школа здавалася спокійною, але в повітрі вчувалися якісь зміни. Єва та Марк намагалися поводитися, як зазвичай, не привертаючи до себе зайвої уваги. Однак їм було важко не помічати дивних поглядів, які час від часу ловили від інших учнів і навіть учителів.

Після уроків вони швидко зібралися і рушили до тієї самої адреси, яку знайшли у паперах. Це був старий склад на околиці міста, напівзруйнований і майже покинутий. Вони наближалися до будівлі, коли відчули, що їх хтось стежить.

— Ти теж це відчуваєш? — прошепотіла Єва, озираючись на всі боки.

— Так, ми тут не одні, — тихо відповів Марк. — Йдемо далі, але будь готова до всього.

Вони підходили до складу, коли раптом почули шурхіт за спиною. Марк різко обернувся і побачив тінь, що швидко сховалася за кутом будівлі.

— Швидше, треба рухатися! — сказав він і схопив Єву за руку, тягнучи її до найближчого укриття.

Вони сховалися за старим металевим контейнером, намагаючись зловити дихання. Єва оглянулася навколо, серце билося швидше.

— Хто це міг бути? — прошепотіла вона, притискаючись ближче до контейнера.

— Можливо, ті самі люди, які були біля школи, — відповів Марк, витираючи піт із чола. — Ми точно зачепили щось важливе.