denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Собі покажи, дурень, – гнівно виплюнув в обличчя хлопцю Марк, і різко вдарив його в сонячне сплетіння, але той практично ніяк не відреагував на його удар і лише сильніше стиснув комір, ніби його били вже багато разів, хлопець одну руку залишив на комірі, а другою почав завдавати ударів по обличчю Марка, той лише слабо пручався, поки вихователі не відтягли Дмитра, так звали хлопця зі шрамами, від Марка.

– Ти ще про це пошкодуєш! – сплюнувши кров, зі злістю сказав Марк, але Дмитро його вже не чув, бо його вивели вихователі надвір. До Марка ж підбігли кілька дівчат з хустинками, щоб витерти кров з його обличчя, серед них була і Ніка.

Всі заспокоїлися і розсілися по місцях, а незабаром розпочався концерт, але Дмитра все ще не було. Він йшов до річки і згадував часті бійки, як його били, знущалися з нього, як старші хлопці гасили об нього цигарки. Від цих спогадів кожен шрам на його тілі починав нити. Він прийшов до річки, сів на березі і почав заглиблюватись у думки. Він думав про життя, про табір і бійку з Марком. Дмитро відчував себе непотрібним. До Марка всі підбігли, почали хвилюватися за нього, а Марк перший почав і теж ударив Дмитра, але нікого, мабуть, це не хвилювало. На нього всі дивилися як на збожеволілого звіра, хоча частково це так і було, Дмитро в бійках часто втрачав над собою контроль.

З думок його витягнув дивний звук, що долинав із кущів. Хлопець різко схопився на ноги і насторожився. Він дивився в темряву, але нікого й нічого не бачив. Раптом він згадав той дивний силует, який бачив у лісі, коли вони їхали до табору. Дмитро взяв камінь із землі й кинув той у кущі.

Через пару секунд цей камінь летів з кущів прямо Дмитру в голову, але хлопець дивом зміг ухилитися. Раптом з кущів вийшло щось у чорній мантії та чорному капюшоні. Хлопець вже стис кулаки, готуючись до нової бійки, але раптом той, хто стояв біля кущів, зняв каптур, і Дмитро зміг побачити його. Це був чоловік із довгою густою бородою, сам він був лисий, але було в ньому те, що лякало, величезні шрами на його голові та обличчі, вуха в нього були ніби відрізані. Раптом його очі спалахнули червоним полум'ям, ця істота посміхнулася і оголила свої гострі зуби, Дмитро бачив це чітко, адже був повний місяць, його охопив тваринний страх, він не міг навіть поворухнутися, а істота голосно розсміялася, її сміх був гучним і жахливим. Він був схожий на сміх навіженого, коли Дмитро його почув, то серце одразу забилося із шаленою швидкістю, а сам він зблід. Хлопець зірвався з місця і побіг до табору, він біг так швидко, що навіть не помітив, як опинився біля корпусу. Він швидко піднявся на другий поверх і заскочив у свою кімнату, добре, що всі його сусіди по кімнаті були на дискотеці, і йому не довелося пояснювати свій переляк. Дмитро сів на своє ліжко, його трясло від жаху, що він побачив. Так страшно йому ще ніколи не було. Дмитро лежав на ліжку і намагався заспокоїтись. Коли прийшли його сусіди по кімнаті, він удав, що вже спить, але насправді йому було навіть страшно засинати, адже та істота може прийти до нього вві сні, але під ранок Діма все ж таки зміг заснути, але сон його тривав недовго. Гучно заграла музика, сповіщаючи про те, що у таборі розпочинається новий день.

Вожаті почали ходити по кімнатах і будити дітей, сповіщаючи про те, що настав час збиратися на ранкову зарядку на пляжі, що біля річки. Такий був розпорядок табору хочеш не хочеш, а виконувати його потрібно. Молодші швиденько зібралися і всі дружно вибігли на вулицю і вишикувалися по загонах, їхні вожаті повели їх до річки, і вже там вони виконували різні вправи під веселу музику.

Середні та старші, без особливого ентузіазму, ліниво вийшли на вулицю, потягуючись і позіхаючи, деякі взагалі не збиралися нікуди виходити, але коли вихователі пригрозили дзвінком батькам, з подальшим відпрацюванням, все-таки вийшли на зарядку, хоч і не бачили в цьому сенсу. Їх зустрів високий, широкоплечий молодий чоловік, зі щетиною і в гавайських шортах та блідо-рожевій футболці, це був фізрук.

– Веселіше трохи, вам ще бігти пляжем, – сказав фізрук і повів їх до річки, де радісно займалися молодші.

Більшість дівчат були одягнені у широкі футболки та шорти, і лише на деяких були легінси та топи, що, безумовно, привертали увагу та погляди хлопців, серед таких дівчат була й Ніка, намагаючись привернути увагу Марка, який розглядав дівчат та їхні вбрання, не звертаючи уваги на Ніку.

– Привіт, Марку, як твої рани? – запитала Ніка, підійшовши до Марка.

– Привіт, затягнуться, а ти ... - зам'явся хлопець, намагаючись згадати її ім'я. – Вибач, забув, як тебе звуть.

– Ніка, – з обуренням, сказала дівчина. – Мене звуть Ніка! – трохи зі злістю додала вона.

– А точно, Ніка, вибач, погана пам'ять на імена, – відповів Марк, але Ніка вже розвернулась та пішла в інший бік. І в цей самий момент Марк помітив Дмитра, який стояв за кілька метрів від нього, і відразу його очі спалахнули люттю, як і очі Дмитра, Марк підбіг до нього і намагався вдарити, але той спритно ухилився, і якби фізрук вчасно не помітив цього і не розвів їх у різні боки, ще однієї бійки було б не уникнути. Зарядка почалася, заграла якась безглузда музика і фізрук почав показувати вправи, але не всі намагалися їх виконувати. Влад просто стояв у тіні дерев, байдуже дивлячись на всі боки, біля нього стояв Микита, погляд якого був спрямований на Ніку, яка мляво намагалася виконувати вправи, час від часу поглядаючи на Марка, який, у свою чергу, з ненавистю дивився на Дмитра і водночас виконував вправи. Після кількох комплексів вправ фізрук сказав їм бігти вздовж річки, першими побігли хлопці, які вже встигли прокинутися, за ними дівчата у спортивному одязі, а вже за ними в темпі йшли Аня та Женя, когось обговорюючи та з роздратуванням дивлячись на тих, хто біг поперед них. Хлопці, які бігли першими, вже розвертали назад у бік табору, а вони ще йшли туди.