denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Тобі б не завадило побігати, бо скоро і ходити нормально не зможеш, – сказала Ніка Жені, порівнявшись з ними.

– А тобі не заважала б хоч крапля совісті, – відповіла Женя та продовжила розмову з Анею. Ніка, мабуть, не почула цих слів і просто побігла далі. Після зарядки та пробіжки всі пішли чепуритися і готуватися до сніданку.

У їдальні діти юрмилися біля столу, з якого брали їжу. Як завжди, вибір був, без перебільшення, величезним. Різні фруктові та овочеві салати, купа тортиків та булочок, різні супи, багато риби та великий вибір соків та інших напоїв. Багато дітей дуже дивувалися цьому, адже зазвичай у таборах годують дуже скромно і суворо за затвердженим меню, а тут такий вибір. Навіть дивно. У їдальні діти розсаджувалися як і вчора. Влад знову сидів поруч з Микитою, а той все чекав, коли прийде Ніка. Ось Ніка знову підсіла до Марка. Микита трохи сумно глянув на це, адже він уже хотів запропонувати їй підсісти до них.

– Не сподівайся, – сказав Влад.

– Ти про що?

– Не буде вона з тобою.

– Це ми ще подивимося, – сказав Микита і єхидно посміхнувся.

По ньому було видно, що готує план. Але який? Ніка всім своїм виглядом показувала, що навіть бачити його не хоче, але Микита був наполегливим. Набравшись сміливості, він сказав:

– Вероніко, підсідай до нас.

– Я Ніка! - сердито закричала вона.

– Гаразд, вибач, Ніко! - схвильовано відповів Микита.

– Не смій більше мене так називати.

– Гаразд, не буду, – усміхнувся Микита.

– Я до вас не підсяду! - сказала Ніка і відвернулася від них.

– Але чому?

– Та тому! – знову закричала дівчина.

– Слухай, може, відчепишся від нас? – грубо сказав йому Марк.

– Друже, ти чого? Тобі й так учора дісталося, краще побережи себе! – засміявся Микита.

Марк підскочив до Микити, вже готуючись його вдарити, як раптом упав на підлогу від поштовху в спину. Це був Дмитро, який стежив за всією цією ситуацією і не втратив можливості поквитатися, але вожаті встигли вчасно. Марка відправили до медпункту, а Дмитра відвели до директора, який, до слова, вчора так і не з'явився на концерті.

Тим часом сніданок уже закінчився, і всі почали збиратися на пляж. Малеча побігла у воду, а старші воліли позасмагати. Ніка з'явилася на пляжі в ефектному червоному купальнику, звичайно, вона хотіла привернути увагу Марка, який ще не прийшов з медпункту, але вона ще була на нього зла, адже той факт, що він забув її ім'я, сильно вдарив по її самолюбству. Вона довго просила маму придбати саме цей купальник, але він коштував надто дорого для її сім'ї, адже батько ніде не працював і періодично виносив речі з дому, щоб купити випивку, саме тому жили вони, м'яко кажучи, скромно, але Ніка змогла вмовити маму, хоча їй довелося відмовитися від нового телефону, адже всі гроші, які вона накопичила, довелося витратити, хоча й накопичила вона зовсім небагато.

Аня дивилася на Ніку дуже неприємним і заздрісним поглядом. Аня взагалі сиділа у футболці та шортах, вона чекала, свою подругу, поки та нарве яблук у саду, що був поруч із пляжем і теж був територією табору.

На подив, на пляж прийшов і Влад, хоч спочатку планував залишитися в кімнаті. Він просто лежав під теплим, ясним сонечком і, мабуть, уже заснув.

Дмитро, який щойно прийшов від директора, ходив біля кущів. Вигляд у нього був схвильований, бо ще не відійшов від нічної пригоди. Микита, побачивши його, вирішив підійти та поговорити з ним.

– Привіт, дякую тобі!

– За що?

– Ну, ти мене врятував.

– Я тебе не рятував, з ним у мене особистий конфлікт, – грубо відповів Дмитро.

– Ну, все одно дякую, – усміхнувся Микита.

Дмитро не звертав уваги на свого співрозмовника і продовжував вдивлятися у кущі.

– Загубив щось? – запитав Микита.

– Ні, – як завжди грубо і похмуро відповів Дмитро.

– Я допоможу знайти, я ніби твій боржник.

– Відчепись від мене, поки і тобі не прилетіло.

– Гаразд, – схвильовано відповів Микита і швидко пішов.

Незабаром прийшов і Марк, який тримав у руках закривавлену вату, і виглядав своїх кривдників. Нижня губа в нього була розбита, а під оком вже виднівся синець. Варто було Ніці побачити його, як вона одразу підбігла:

– Марк, ти як? – схвильовано спитала вона.

– Нормально, – грубо відповів він.

– Не звертай на них уваги.

Марк не слухав Ніку, він вишукував Дмитра та Микиту. Раптом очима він все ж таки натрапив на Микиту, і вже попрямував до нього, але побачивши Дмитра, який підійшов до Микити, вирішив відступити, бо ще раз отримати по обличчю він явно не хотів. Дмитро теж побачив Марка, і особливо не горів бажанням втягуватися в бійку, адже вожаті вже водили його до директора, якого, на подив, у таборі не було. Дмитро сів поряд з Микитою та Владом.