Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

      Прокинулась    в     просторій    кімнаті    на     ліжку.   На    щастя     одягнена ,   якщо   цю    вульгарщину   яку    мені    дали    в    клубі  ,    можна    назвати    одягом.    Де    я   і   що    сталось    уявлення     не     маю .   Пам'ятаю     як     в     клубі     познайомилась   з    приємним     молодим     чоловіком.    Ми    розмовляли,     пили    і...    Все.   Темрява.   Цікаво ,   це   я   набралась ,   чи    мені    щось    підсипали ?   Мабуть    другий    варіант  ,   тому    що    випила    я    не    так     багато   щоб    відключитись.   Підіймаюсь    з     ліжка     і    йду     до     дверей.    Хапаюсь    за    дверну     ручку,    вони    звісно    зачинені.   Хто    б     сумнівався?     Мене     накриває      панікою.  А   раптом    мене    все    ж    вичислили    і    впіймали?   Що     робити?   Біжу     до    вікна.    Бачу    дерева   і   доглянуте    подвір'я.   Наскільки    дозволяє    побачити   вікно - поруч    жодної   будівлі.  Я    знаходжусь   на   другому   поверсі  ,   під    моїм    вікном    ростуть    якісь   кущі.   Це   на    всякий    випадок ,   якщо    раптом    доведеться    тікати     через    вікно.    Оглянула    ще    раз   територію ...    Бачу    високий    паркан   і    масивні  ворота.   Біля    них    невеличка    пристройка - мабуть    охорона.    Все    вказує    на   те ,    що    тут    живуть    заможні   люди.     Значить    мене    викрали     не    заради    викупу.    Що    їм     потрібно     від     мене?    Почула    як     клацнув     дверний     замок    і     мене    сковало    жахом.    В    кімнату    зайшов    високий     бритоголовий     чоловік     і    я    вся     стислась    від    страху.

     -    Прокинулась      принцесо?     Добре.    Перевдягайся.    -   кидає    на    ліжко    пакет.   -   Господар    скоро    приїде.    Твоє    завдання    йому    сподобатись. - не   зрозуміла.   Це    що    прикол? 

      -   Ви    мабуть    мене    з    кимось    сплутали.   Я  уявлення    не    маю ,   хто    ваш   господар    і   що    йому    потрібно .   - кажу    скоромовкою ,   бо    він    розвернувся    до     дверей    щоб     піти. 

      -  А    це    й    не    обов'язково .  -   посміхається    чоловік .   -   Головне,   що    він    тебе    знає   принцесо.   -    і     виходить    не    забувши   зачинити   за  собою    двері.   

      Кілька   хвилин    перетравлюю    інформацію    а    потім    гарячково    думаю   що    робити .   Ясно    дві    речі :    перша -  мене    все   ж   не   знайшли   люди    Охотського    і    друга -  я    знов    в   полоні .    Що    гірше - поки    що   невідомо...   Ох    Ліє...   І    вмієш    же    ти   потрапляти    в     халепи...   Потрібно    тікати    звідси.    Але    як?    І    куди?    А    головне - хто    цей    господар    і    що    йому    потрібно     від    мене? 

       Викидаю    речі   які    приніс    амбал  з    пакета    на    ліжко.   Думала    там    теж    щось    розпусне ,    але    помилилась ...   Звідти    випала     біла    сукня  довжиною    трішки    вище    колін.   Досить    стримана    і    красива.   Здається    в    мене    колись    було    щось    схоже.    Ще    біла   мереживна    білизна    і    панчохи.    Цікаво    хто    це    все    обирав    і   для    чого?    Кладу    все    назад    в    пакет .    Навіть    не   подумаю    грати   в   якісь   ігри     за   чиїмись   незрозумілими   правилами.   Я    не    іграшка.    Тим    більше ,   я    впевнена    що    це    помилка.   Їм    потрібна    інша    дівчина.    Зачекаю    так   званого    господаря    і    він    сам    зрозуміє ,   що    його    люди    облажались    і    викрали    не    ту    дівчину.   Викрали.   Навіть    на    сміх    пробиває.   Знов   викрали...   Я    шукала    в     тому    притоні    допомогу,    а     вляпалась   здається  в   ще   більше    лайно .    Називається  "що    таке    не    щастить   і    як    з    цим    боротись?"    Капець!    
      Мої    роздуми    перервав     шум    з    вулиці.     Підіймаюсь    з    ліжка    і    швидко    підходжу    до    вікна.    На    територію    заїжджають   два   чорні   позашляховики.   Спершу    виходять     охоронці    і    відчиняють    дверцята    в    одному    з    них.    З    авто    виходять     двоє    чоловіків.   Одного    з    них    я    впізнала     відразу.    Це    той    самий     придурок ,   який    вчора    спершу     мало    не    збив    мене  на    автомобілі ,    а     потім    чіплявся    в    клубі.    Невже    це    він    мене    викрав    щоб    помститись?    Це    вже    не   добре...  Переводжу    погляд   на    іншого    чоловіка    і    стає    ще    страшніше...  Здається    він    не    нашої    національності .   Якийсь    "хачик".    Здоровий    амбал    з    чорним    як    ніч    волоссям    і   такою    ж    бородою.   Трішки   смаглявий.    Виглядає    не    то    бандитом ,    не    то   важливою    шишкою ,   що    в    принципі    одне    і    те    ж   саме .    Він    підіймає    голову     і    відразу    дивиться    в    моє    вікно.   Тобто    на    мене.    Від    цього    погляду    мене    наче    знесло    якоюсь    хвилею    і    я    відскочила    від    вікна.   Жах!!!   Це    наче    демон    якийсь .    Хоч    і    дуже    гарний    гад ,   тут    нічого    не    скажеш...   Єдине    що    портить    картину - його    борода.   Ненавиджу    ці   зарості    на    чоловічому    обличчі .   Хоч    йому    й    личить .    Так    Ліє,    не    про    те    думаєш...  Потрібно    придумати    як    відбиватись    від    мстивого    придурка,   можливо    цей    хачик    мені    допоможе?  
       В    коридорі    почулись    кроки.   Я    знов    стислась    від    страху.    Двері    відчинились    і    зайшов    знов    той    самий    бритоголовий    амбал.
     - Ти    чому    ще    не    одягнена?  - обурюється . - Господар    вже    чекає . 
     - А    мені    до    лампочки.   Це    твій    господар -   не    мій.   Я    не    збираюсь    його    слухатись.    Можеш    так   і    передати.  - як    колись    казала    моя    матуся -  "чого    бідне  - бо    дурне ,  чого   дурне  - бо    бідне".   Даремно    я   це    зробила.   Але    ж    хто    знав...?    
      Через    кілька    хвилин    в    коридорі    знов    почулись   кроки ,   але    цього    разу    швидші .   Коли    двері    різко    відчинились     і    зайшов    той    самий    бородатий   хачик ,       здається   в    кімнаті    стало    дуже   тісно.   І    не    лише    від    його    зросту    і    розмірів ,   а    в    більшій    мірі    через   божевільну ,   потужну   енергетику    яка    заповнила    всю    кімнату.   Навіть    дихати    стало    важко.  
     - Тобі    було    сказано    перевдягтись    і    спуститись. -  мало    не    гарчить.  Ух-ти!   Гляньте    як    чурка   рідненькою   розмовляє ...  Ой!  Знов    не    туди...  А   злющий    який... 
     - Чого    б    це    раптом ?    Хто   ви  такий   щоб  мені    щось    там    наказувати?