Дана Лонг - Втекти від долі, Дана Лонг

– Розділ 18 –

Сьогодні на мене чекає дуже важкий день, адже саме сьогодні відбудеться прощання з моєю Елечкою.

Я прокидаюся о п'ятій ранку і більше не можу зімкнути очей. Всю ніч мене мучать жахіття. У своїх снах я знову і знову повертаюся на те будівництво, де обірвалося життя моєї близької подруги.

Я майже на сто відсотків упевнена, що її вбила Реґіна. Еля стежила за нею того дня, точніше вечора, коли трагічно загинула. І потім той дивний дзвінок від неї. Моя подруга збиралася повідомити мені якусь важливу інформацію, яку їй вдалося дізнатися про Реґіну, але не встигла, тому що хтось жорстоко і нещадно вбив її.

Я все ж наважуюся розповісти про все Владу, ось тільки у мене немає жодних доказів. Сподіваюся, що він мені повірить.

Учора Влад запропонував відвезти мене на цвинтар, і я погодилася. Тобто він не пропонував, а просто поставив перед фактом. Для мене дуже важливо і цінно, що він зараз поруч, у такий важкий для мене період життя.

– Ти готова, люба? – Влад підходить ззаду й обіймає мене за плечі.

– Не знаю, як до цього можна бути готовою.

– Ти маєш бути сильною. Не хвилюйся, я буду поруч.

Дорогою я прошу Влада заїхати у квіткову крамницю, де я вибираю найкрасивіший букет троянд. Улюблені квіти моєї Елі.

Ми прибуваємо на місце і бачимо величезну кількість людей, друзів і родичів. Всі вони прийшли попрощатися з Елею. Серед натовпу стоїть вбитий горем Міша і Дмитрик, який, найімовірніше, через свій вік не розуміє, що відбувається.

Я роблю над собою зусилля, щоб підійти і покласти квіти. Сльози застилають очі, засліпивши мене. Добре, що Влад поруч зі мною. Його підтримка допомагає мені опанувати себе.

Впоравшись зі своїми емоціями і витерши сльози, я повертаюся до Михайла, щоб висловити йому свої співчуття.

– Міша... – я намагаюся почати свою промову, слова даються мені важко, але раптово він грубо хапає мене за лікоть, не давши закінчити.

– Якого біса ти тут забула? – його очі наповнені болем і люттю. – Це ти винна в її смерті! Якби не ваші ігри у шпигунів, Еля була б зараз жива.

– Михайлику... – моє серце розривається від його слів і в мене починається істерика.

Я дивлюся на нього і не можу впоратися з риданнями, не можу вичавити із себе жодного слова. Люди, які знаходяться поруч, починають дивитися на мене з осудом.

– Забирайся звідси! І до Дімки не смій більше наближатися. Пішла геть, – хрипить Міша, і його плечі починають трястися в беззвучних риданнях.

Я не можу зрушити з місця, ноги ніби скам'яніли. Мені на допомогу приходить Влад. Він миттєво опиняється поруч і поспішає відвести мене звідти.

Ми кудись їдемо, але я не стежу за дорогою. У моїй голові крутяться слова, які сказав мені Міша. Він звинувачує мене у смерті своєї дружини і, власне, має на це право, адже це я вплутала Елю в цю історію з Реґіною.

Моя подружка завжди дуже сильно хвилювалася за мене, тому не дивно, що знаючи мої проблеми з колишньою коханкою мого чоловіка, вона влаштувала стеження за Реґіною. Еля намагалася не допустити, щоб сталася якась біда, при цьому, абсолютно не подумавши про наслідки для себе. Та й хто міг передбачити, що все так обернеться і що Реґіна настільки відморожена, що здатна вбити людину.

– Відвези мене додому, будь ласка, – зараз мені найбільше хочеться повернутися до себе додому і просто лягти спати, накрившись із головою ковдрою.

– Ні, – різко відповідає він, не даючи мені навіть шансу заперечити. – Ми їдемо до мене. Данька буде ще два дні в бабусі, тож нам ніхто не завадить, а тобі потрібно прийти до тями.

Сперечатися з ним марно, тому мені залишається тільки погодитися.

 

***

На столі стоїть вечеря з улюбленого ресторану Влада, але мені шматок у горло не лізе. Він раз у раз кидає на мене похмурий погляд і змушує поїсти хоч трохи.

– Я знаю, хто вбив Елю, – раптово вимовляю і спостерігаю за реакцією Влада.

Він відкладає виделку і зосереджено дивиться на мене.

– Ти зараз серйозно?

– Ну,... я майже впевнена хто це був.

І на його німе запитання в погляді, вимовляю:

– Це Реґіна.

Влад не поспішаючи робить ковток вина, ставить келих на місце і відкидається на спинку стільця, уважно подивившись на мене.

– Чому ти так вирішила?

І я розповідаю, як Реґіна погрожувала мені розправою, якщо я не припиню бачитися з ним, і як нещодавно мене намагалася збити машина, яка зовні була дуже схожа на її машину. Також розповідаю про те, що Еля стежила за Реґіною того дня, коли загинула.

Слова ллються з мене невичерпним потоком. Влад мовчки слухає, жодного разу не перебивши, і похмуро дивиться, ніби про щось розмірковуючи.

– Гаразд, давай їсти, – вислухавши мене, він повертається до вечері.

– ТИ ЩО НЕ ЧУВ МЕНЕ?! – кричу я.

Він кидає виделку на тарілку і дивиться на мене розлюченим поглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍