Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

   - Якщо ти мені зараз розповіси все, що знаєш, то зможеш піти звідси. Я відпущу тебе на всі чотири боки.

Дивлюсь у перелякані очі Елеонори і відчуваю лише злість.

Мої хлопці знайшли її в аеропорту. Полетіти збиралася, сука. 
Встигли за п'ять хвилин до реєстрації.

З того часу, як я приїхав на покинутий склад, куди її привезли мої люди, вона не сказала жодного слова. 
Тільки дивилася і мовчки тішилася з того, що відбувається.
Так, саме радість.
Це та емоція, яку я побачив на її обличчі першою. Вона тріумфувала всередині. 
Але це тривало недовго...

-Навіщо ти це зробила? - я розумію, що вона не дура.

Тому вирішую розпочати спокійну розмову. Елеонора сидить мовчки на стільці, опустивши голову і я вже втрачаю терпіння, коли чую смішок.

-А ти що хотів? Я ж для тебе все робила, як собача при тобі була...
А ти... Трахнув і забув. І раптом ця маленька погань... - жінка дивиться мені у вічі і я бачу ненависть.
-Добре б просто побавився ... Але одружуватися ...
-Аліса – моя наречена. І стане моєю дружиною.
-Та що в ній такого?! - репетує на все горло жінка.
-Ти не зрозумієш....

Намагаюся тримати себе в руках, але тіло напружене, як натягнута струна. І кожне слово цієї стерви змушує мене стискати кулаки.

-Куди вже мені .... - майже пошепки ...
-А я тебе кохала ... Так, так ... Кохала. Думала, що з часом ти зрозумієш...
-Я тобі одразу сказав що між нами не буде нічого.
- Така, ти ж чесний, чорт тебе забери!!! - рве горло Елеонора.
-Де Аліса?

Запитую, а в самого ком в горлі, коли вимовляю ім'я моєї Мишки.
Я ніколи не піднімав руку на жінку, але зараз готовий вибити відповідь із цієї суки.

-Сподіваюся, ти її ніколи не знайдеш.

Зриваюся з місця, але зупиняюся від мобільного дзвінка.

-Тут її тримайте. - кажу хлопцям і йду надвір.

-Так.
-Сподіваюся, ти вже почав готувати документи? - чую як сміється Фролов.
-Так.
-Хм ... Молодець. Знаєш, я не чекав...
-Я хочу почути Алісу.

Розумію що якщо зараз не почую її голос, то просто збожеволію.
Пару секунд немає відповіді, а потім чую шум.

-Артур .... - ніжний голос розриває серце ...
-Мишко, все буде добре, чуєш? Все скоро закінчиться.
Ти віриш мені?
-Я вірю... - схоже, вона плаче...
-Він тобі щось зробив?
-Ні...

-Все, достатньо! Забери дівку! - чую голос Фролова у слухавці.
-Ну що, почув? Все нормально з твоєю красунею. Але якщо ти...
-Не смій чіпати її!
-Вранці скину адресу та час. Документи мають бути готові. Ти зрозумів?
-Зрозумів...

Знову ці гудки...
Блять!

Сідаю в машину та кладу голову на кермо. Моя маленька Мишка, пробач мені.
У вікно машини стукають, і я піднімаю голову.

-Артуре Миколайович ,це він дзвонив? - запитує Саша.
-Так.
-Коли він знову зателефонує?
-Вранці.
-Я постараюся засікти, звідки дзвонять. Але треба потягнути час.

Дивлюсь на хлопця і з'являється надія. 
Я готовий віддати все, що маю, але не впевнений що цей гад віддасть мені Алісу навіть після цього.
Він ненавидить мене і точно захоче зробити боляче. А зараз це можливо тільки так... 
Він знайшов моє слабке місце.

Моя Мишка.

-Добре.
    ***
Коли приїжджаю додому, то на годиннику пів на третю ночі. 
Про сон взагалі не йдеться...
Елеонору я вирішив покинути поки що в готелі. Під охороною, в одному із номерів.
Нехай посидить, а то хто знає що викине.

Приймаю душ і йду до спальні. Дістаю домашні штани з шафи і на очі потрапляє та сама футболка, яку одягала Мишка... 
Підношу до носа і відчуваю такий бажаний запах... Прикриваю очі та бачу мою дівчинку. 
Вона поряд... Так близько...
Така ніжна і водночас сексуальна...

-Мишко, я божеволію без тебе ... - кажу в порожнечу ...

Заснути так і не вдалося... Заплющував очі і тут же бачив Алісу із зав'язаними руками та заклеєним ротом. 
Цей образ не змивався з моєї пам'яті до самого світанку.
Я винен.
Не зміг вберегти, не зміг захистити.
Аби тільки знайти її, аби відчути тепло її тіла. Я благатиму про прощення. 
І якщо знадобиться, чекатиму на нього все життя ....
Я ж навіть не сказав їй як сильно кохаю її.
Ідіот!

Зараз розумію, наскільки був дурнем.
Я ж давно кохаю її... 
Можливо, не з першого погляду, але після тієї ночі я зрозумів, що в мені щось сталося...
У моєму серці щось оселилося. 
Те, що я ніколи не відчував. 
Мишка змусила мене повірити в справжнє, чисте, щире кохання...

-Саша, що у вас? - набираю номер охоронця, не встаючи з ліжка.
-Нічого нового. Ми переглянули всі записи з камер біля будівлі, але нічого немає. Ніхто не їхав звідти, коли там була дівчина.
-Зрозуміло.
-Артуре Миколайович, ми її знайдемо.
-Так.
- Вам потрібно приїхати в готель. Я встановлю на ваш телефон програму і коли Фролов зателефонує, ми намагатимемося обчислити його місце розташування.
-Я їду.
   ***
Приймаю душ, одягаюсь та виїжджаю. Хоч я не спав усю ніч, втоми не відчуваю. 
Тільки пустота. Безмежна безвихідь і порожнеча.

До готелю добираюся швидко. І одразу йду до кімнати охорони.
По дорозі дзвонить мобільний і я навіть стовпію перед тим як подивитися на екран. Тільки б не Фролов.
Ми не встигли встановити програму, а значить не зможемо його відстежити...
Люба.

-Так, Люба. - відповідаю на дзвінок і видихаю.
-Артуре Миколайович, ви сьогодні в офісі будете?
-Ні.
-Але у вас ...
-Все перенеси.
-Але я вже вчора...
-Перенеси.
-Гаразд....

Скидаю і відчиняю потрібні мені двері. Знаю, моя секретарка працює як може. А зараз тягне все на собі.
Але в даний момент я не можу виїхати та просто працювати. 
Я маю знайти Алісу.

-Доброго ранку. – вітаються хлопці.
- Привіт. Ну що, почнемо? – звертаюся до Сашка.
  ***
Пройшло більше години.
Все було готове, але Фролов так і не дзвонив.
Мої нерви стали схожі на оголені дроти, а безсонна ніч давалася в знаки.
Тому коли задзвонив телефон, я не відразу зрозумів, що це мій...
А коли дійшло, то підірвався і схопив трубку як ненормальний.