Оксана Мрійченко - Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко

Глава 19.

Ксюша замкнула номер, стиснула в руках ключ і рушила до ліфта. Сьогодні вже четвер і другий тиждень її перебування в Одесі повільно добігає кінця. А це був останній номер в «Pearl Royal Hotel». Залишилося ще пару локацій на території, а з понеділка вона буде працювати в «Sky». Матвій казав, що другий готель знаходиться неподалік від його будинку, навіть можна дійти пішки хвилин за двадцять. 

Ксюша увійшла в порожню кабіну ліфта та натиснула кнопку першого поверху. Робота в «Sky» займе ще пару тижнів, а потім відрядження закінчиться. Доведеться повертатися в Київ і вся ця романтика на морському узбережжі залишиться лише в спогадах. Ксюші стало сумно від цієї думки. Спустившись на перший поверх, дівчина віддала ключі від номеру Аліні та побачила Віку, яка швидко йшла до неї з протилежного боку холу. Стримана кремова сукня без рукавів гарно відтіняла засмаглу шкіру та карі очі дівчини, а її русяве волосся сьогодні здавалося ще коротшим, бо було підкручене дрібними локонами.

— У мене вже мозок кипить від нових обов’язків! — буркнула Віка, зупинившись біля Ксюші. —  Мушу визнати, що Діана дійсно добре знала свою справу, якщо примудрялася стільки всього встигати! Потрібна термінова перерва на чай з льодом! Ксюш, складеш мені компанію?

— Якщо не довго… А Діана де?

— Не знаю, — Віка повела Ксюшу до дверей, що знаходилися за стійкою рецепції. — Божечки, ще трохи! Завтра Діана передасть мені свої обов’язки та піде геть!

Дівчата подолали коридор і зайшли в порожню кімнату для персоналу. Ксюша поклала фотоапарат і свою маленьку сумочку на невелику канапу, яка стояла біля вікна та підійшла до довгого високого столу, що тягнувся вздовж протилежної стіни. Тут стояли мікрохвильовки та електрочайники, стійка з посудом, упаковки з кавою, чаєм та цукром і дві охайні мисочки з цукерками та печивом. Віка увімкнула електрочайник, а Ксюша взяла з полиці над столом дві чашки та заварник. Приготування чаю зайняло хвилин десять. Відчинивши морозилку холодильника, що стояв збоку від столу, Віка витягнула пластикову форму з льодом і кинула в чашки з гарячим напоєм по кілька прозорих кубиків. Ксюша вже несла до столика поруч з канапою мисочку з печивом, коли двері кімнати відчинилися, впускаючи водія готелю Артема.

— Віко! — вигукнув він. — Машину заправити треба. Де картки на бензин?

— На рецепції. У верхній шухлядці, поруч зі стійкою для ключів.

Артем зник за дверима, забувши навіть нормально їх зачинити за собою. Віка поставила на столик біля канапи чашки з чаєм, в яких плавали маленькі кубики льоду. А потім сіла поруч з Ксюшею, яка вже влаштувалася на м’якому сидінні.

— Фух, нарешті присіла! — втомлено зітхнула Віка. — Весь день на ногах сьогодні! Стільки всього треба запам’ятати!

— Впевнена, що ти впораєшся, — посміхнулася їй Ксюша. 

— Сподіваюся, — Віка зробила ковток чаю та взяла з мисочки кругле печиво, посипане шоколадом. — А ти вже з понеділка в «Sky» поїдеш?

— Мабуть. Тут мою роботу майже завершено.

— В «Sky» Марго! — Віка стала похмурою. — Будь обережною з нею. Вони з Діаною близькі подружки.

В сумочці озвався гучним дзвоном мобільний телефон і Ксюша поспіхом витягнула його, поглянувши на екран. Серце одразу огорнулося невагомим теплом, а на губах з’явилася легка посмішка.

— Привіт, — промовила дівчина, взявши слухавку.

— Де ти, Ксюш? — пролунав у динаміку голос Матвія.

— Ми з Вікою п’ємо чай.

— Чай, в таку спеку? — здивувався Матвій.

— Він з льодом.

— Зайди потім до мене. Чекатиму в кабінеті. Приємного чаювання!

Матвій поклав слухавку, а Ксюша продовжувала посміхатися, ховаючи телефон назад в сумочку. Віка хитро спостерігала за нею, а тоді промовила:

— Круто мати чоловіка, який вміє ось так запалювати твої очі щастям! Ех, я навіть заздрю тобі трохи, Ксюш!

— Та годі тобі! А Макар?! Він з такою ніжністю до тебе ставиться!

— Це вірно, — погляд Віки одразу став теплим. — Знаєш, іноді я мрію, як би все було, якби Макар був спадкоємцем якогось мільйонера. Мабуть, він би засипав мене подарунками!

— Гроші дуже впливають на характер, Віко! — спогад про Єгора виник в голові Ксюші настільки раптово, що посмішка миттю зникла з її обличчя. — Хтозна, яким би був Макар, якби мав солідний рахунок в банку та високий статус.

— Ти стала похмурою. Я зачепила болючу тему?

— У мене були стосунки з багатим чоловіком. Він подарував мені розкішне життя, але забрав свободу вибору та право на власну точку зору. І вважав цілком нормальним одночасно спати і зі мною, і зі своєю секретаркою.

— Фу, який жах! Сподіваюся, ти сама його покинула?

— Покинула. Але розставання у нас вийшло дуже неприємним. Єгор досі не полишає спроб повернути мене у свою власність і…

Ксюша замовкла, зрозумівши, що наговорила зайвого. Віка навряд чи комусь скаже, але краще не розповідати їй про свого колишнього нареченого. Навіщо ділитися з малознайомою людиною тим, про що дуже хочеш забути? А з Єгором пов’язано багато неприємних… і навіть моторошних спогадів. Ксюша зробила ковток чаю, відчуваючи, що мимоволі починає тремтіти.   

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍