Оксана Мрійченко - Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко

— Соромишся показати всім, що ми разом? — Матвій запитав це пошепки, нахилившись до вуха дівчини та ще міцніше притискаючи її до себе.

— Ні, просто… — Ксюша розгубилася. — Я думала, що перед твоїми підлеглими ми будемо спілкуватися лише офіційно.

Темно-сірі очі Матвія були надзвичайно серйозними та випромінювали впевненість. Він пару секунд дивився на Ксюшу, а потім знову нахилився до її вуха та прошепотів: 

— Ксюш, ми з тобою два дні поспіль віддавалися пристрасті вдень і вночі. Я досі пам’ятаю кожен твій дотик, кожен наш поцілунок. Як гадаєш, я зможу спілкуватися з тобою лише офіційно після такого?

Дівчині перехопило подих від цих слів, які пекучим жаром розлилися під шкірою. А Матвій повільно випустив її з обіймів, взяв за руку та повів за собою до центрального входу. Опинившись в холі, Ксюша перевела погляд на стійку рецепції та побачила там Віку, яка дивилася на неї та Матвія з відкритим ротом. Поруч з Вікою стояла Діана. Обличчя головної адміністраторки було кам’яним, але вона спопеляла Ксюшу нищівним поглядом. Матвій міцніше стиснув руку дівчини, заспокійливо погладжуючи тильну сторону її долоні великим пальцем і зупинився біля рецепції. Упіймавши погляд Віки, Ксюша кивнула їй на знак привітання та отримала у відповідь легку посмішку.

— Доброго ранку! — спокійно промовив Матвій.

— Доброго ранку, Матвію Сергійовичу! — Віка вже трохи опанувала себе на відміну від Діани, яка досі не зводила погляду з Ксюші.

— Загальні збори через десять хвилин, — голос Матвія був спокійним, але впевненим. — Діано, збери всіх в кімнаті для персоналу.

Головна адміністраторка нарешті відірвала погляд від Ксюші та повернула голову до Матвія. На її обличчі не було жодної емоції. Коли Діана зникла за дверима позаду стійки Матвій перевів погляд на Ксюшу і промовив: 

— Ксюш, почекай мене тут. Сходжу в кабінет і повернуся.

Випустивши руку дівчини, Матвій рушив до ліфта. А Ксюша зустріла погляд Віки та тихо запитала:

— Засуджуєш мене за легковажність?

— Та ні… — Віка опустила очі. — Просто… Фух, це так несподівано! Але я думаю, що ви з Матвієм дорослі люди і самі вирішуєте, як вам жити.

Матвій повернувся через десять хвилин і попросив Віку теж прийти на збори, залишивши на рецепції одну з її помічниць. Всі співробітники готелю вже зібралися в кімнаті для персоналу. Матвій зупинився перед підлеглими та огорнув талію Ксюші рукою. А потім перевів погляд на Діану та холодно запитав:

— Діано, яке головне правило нашого готелю?

— Шанобливе ставлення та повага до гостя, — головна адміністраторка опустила очі в підлогу, а її голос здавався занадто гучним в тиші кімнати.

— А яке покарання за порушення цього правила?

— Штраф у розмірі однієї зарплати. Або… звільнення, — Діана зблідла.

— Цього разу «або» не буде, — погляд Матвія став твердим і суворим. — Діано, поселивши Ксюшу на складі, ти грубо порушила статут готелю та мій особистий наказ. Тому тебе звільнено! 

Матвій замовк і в кімнаті повисла гнітюча тиша. Обличчя Діани стало зовсім білим. Але вона підняла на Ксюшу очі, в яких палала неприхована ненависть.

— Віко, — Матвій перевів погляд на дівчину. — Я давно спостерігаю за вашою роботою і вважаю, що ви заслуговуєте на нову посаду. Вітаю! Тепер ви головна адміністраторка «Pearl Royal Hotel». Впораєтесь?

Обличчя Віки стало переляканим. Але Ксюша помітила, що більшість співробітників посміхнулися, почувши цю новину. І найтепліша посмішка була на обличчі Макара, який стояв поруч з розгубленою Вікою.

— Я?! Ви серйозно?! — Віка явно була шокована. — Ох, Божечки! Звісно! Я не підведу, Матвію Сергійовичу!

— Приємно це чути! — Матвій знову перевів погляд на Діану. — Кажи, Діано!

— Що казати? — голос колишньої головної адміністраторки тремтів від люті.

— Ти принизила Ксюшу на очах у всього персоналу, — тон Матвія здавався твердішим за камінь. — Тож вибачатися перед нею також мусиш при всіх! І ти не підеш звідси, доки не зробиш цього.

Бліде обличчя Діани вкрилося червоними плямами. Вона повільно перевела погляд на Ксюшу, але в ньому не було жодного натяку на каяття. Зараз очі Діани випромінювали мовчазне прокляття. Ксюші стало трохи моторошно.

— Ксеніє… — Діана опустила очі в підлогу. — Пробачте мені мою поведінку.

— Що скажеш, Ксюш? — спокійно поцікавився Матвій.

— Я не тримаю на тебе образ, Діано! — Ксюша понад усе у світі хотіла якомога швидше покінчити з цим і вийти на вулицю, бо від наелектризованого напругою повітря в кімнаті стало дуже душно.

— Діано, я б вигнав тебе звідси просто зараз, — промовив Матвій. — Але не можу залишити готель без головної адміністраторки в розпал сезону. Тому спочатку ти введеш Віку в курс справ. Маєш на це тиждень. Збори завершено. Повертайтеся всі до роботи.