Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

— Ну звичайно, розумничко моя, — усміхнулася бабуся, — адже без твоєї допомоги ми б не впоралися! Тож прошу усіх до столу. І не будемо сваритися, — додала вона.

— Я не проти, — сказав Мишко.

— Федоре Степановичу! Ви б перевдяглися, любий друже, — звернулася до свого чоловіка бабуся. — І вам би, молодий чоловіче, не завадило, — зауважила вона Михайликовому батькові. — У хлопця такий день, а ви про космос…

— Так, авжеж, така подія… здаюся, здаюся, — мовив тато і, важко підводячись з крісла, додав: — Підкоряюся вашій незрівнянній чарівності й чудовим пахощам з кухні. А все-таки, Федоре Степановичу, ви не праві, — наостанок додав він.

— Е-е-е, молодий чоловіче, молодий чоловіче, — скрушно зітхнув дідусь. — Колись і я так вважав, але час минув… Але яка різниця! Ви маєте рацію, Поліно Іванівно, — звернувся він до дружини. — Не будемо сьогодні сперечатися, не будемо. Хоча, звичайно, шкода, що мене не розуміють.

— Та годі вам, — сказав Михайликів батько. — Усе гаразд. А мені якось не віриться, що наш Мишко — випускник. Дивися, через кілька років покатає нас на лайнері власної конструкції, — і він розкуйовдив волосся сина, примовляючи: — Вчений ти наш майбутній… Давай, уперед…

— Не це головне, не в цьому справа, — відгукнувся дідусь.

— Та знаємо, знаємо ми ваше улюблене прислів’я, — промовив Михайликів тато й звернувся до дітей: — Нумо, на три-чотири, разом. І…

— Будь мудрим, мій хлопчику, але щоб ніхто про це не здогадувався, — в один голос процитували улюблені дідусеві слова Мишко й Оленка.

— Ну, слава Богу, хоч запам’ятали, — усміхнувся дід і, глянувши на Поліну Іванівну, поквапився: — Усе, усе! Іду перевдягатися.

І, залишаючи вітальню, уже веселіше кинув зятеві:

— Готуйся, зятьок! Зараз себе за столом будеш показувати!

— Завжди готовий! — відгукнувся той і поспішив до своєї кімнати.

— Містере Третій, що там із трансляцією? — запитав Мишко.

— Наступне повідомлення про марсіанську експедицію — за сімдесят п’ять хвилин…

— Гаразд, вирубай поки. Потім даси відмашку.

— Вас не зрозумів, повторіть команду.

— Ну, просигналиш тобто.

— Враховуючи ваш інтерес до цієї трансляції, я дав би сигнал і без вашої команди.

— Ну, молодець. А поки — вимикай.

— Смію запропонувати до вашої уваги на додатковому каналі прямий відеомісток з Інституту випадкових чисел. Дуже повчально…

— О Боже, — простогнав Михайлів тато: він спеціально затримався біля дверей, слухаючи цей діалог. — Коли ж цей телепень замовкне!.. — І, похитавши головою, вийшов з вітальні.

Та як би там не було, а за святковим столом панували мир і затишок.

— Що не кажіть, — почав дідусь, коли в його келиху вже не було половини, а добрий шмат пирога теж зник, — що не кажіть, а наші дівчатка попрацювали на славу. Звідки таке добре винце, Машо?

— А ось угадай!

— Ну, не знаю, не знаю… Бабусю, допомагай!

— Федоре Степановичу, вмикайте свою логіку, — відгукнулася Поліна Іванівна.

— Ну от іще… А ну ж бо, онучку, вияви кмітливість…

У цій родині не часто брали до рук чарки, але з такої нагоди, як то кажуть, сам Бог велів. Тож і Мишкові, якому вже йшов сімнадцятий рік, сьогодні на повних правах дозволили взяти участь у частуванні, але, зрозуміло, у межах розумного.

— Якщо не помиляюся, — спробувавши, прокоментував Мишко голосом суперспеціалеста, — чисто земне вино, без усіляких там перегонок у невагомості.

— Не знаю, де це ти так навчився дегустувати, — сказала мама, — але вже дуже тепло.

— Земля, кажеш? — засяяв дід. — Без перегонок там усіляких космічних?..

— Скажу навіть точніше, — продовжував Мишко, смакуючи напій. — Щось є в ньому середземноморське…

— Ти, може, хочеш сказати — французьке? — якось ствердно запропонував тато.

— Любий, у десятку, — підтвердила дружина.

— А я й не знала, Марійко, — сплеснула руками бабуся, — що наші чоловіки такі алкоголіки!

— А-ха-ха! — зареготав дід. — Молодці, молодці!

Його дуже тішило, що на столі — усе земне, природне, без різних там космічних компонентів. І він не приховував цього — радів щиро. — Але всі ви молоді й у вас іще дуже мало мудрості.

— А що ж ваша мудрість? — подав голос і тато. — Яка з неї користь, із вашої мудрості? Де ви можете її застосовувати, крім ваших лікувальних дій?

— А вам цього замало? — не втрачаючи гарного настрою, прийняв виклик дідусь. — Що ж, молоді люди, не хотілося б, звісно, витрачати силу на дрібниці…

Але задля сьогоднішнього дня нехай буде. Отже, ви зупинилися на тому, що вино із Франції?

— Саме так. Дідусю, невже ти скажеш більше? — зацікавилася Оленка.

— Зараз спробуємо, — промовив дід, приплющивши очі й набравши поважного вигляду. — Зараз спробуємо…

Усі, затамувавши подих, дивилися на Федора Степановича. Михайликові навіть здалося, що на мить якийсь світлий відблиск промайнув по обличчю діда…

— Ну що ж, любі мої, — розплющив очі дід, — слухайте. Червоне вино, вироблене стільки-то років тому з урожаю такого-то року, як ви й