Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

широку к?т>тину змальовану одним в полонених старшин (?), яка була опублікована в 43 ч. „У. Прапора“ за р. 1920 (д. 8. серпня) Вона найкраще ясує фізичні й моральні страждання квіту нашого суспільства, що після надлюдських трудів боротьби опинився у страшному пеклі, яке зготовив йому відвічний ворог.

Приміщення для полонених ділиться на райони, відділені між собою двома рядами дротяної загороди; з них внішний високий і вигнутий в горі в виді півлука. Один обект обнимае три до чотири підземні бараки т. в. звичайні долівки, в приближенню на 100 м. довгі, 5 м. широкі і 5 м. високі, а до 4 м. глибокі. ІІо обох сторонах в бараку набудовані підвищення т. зв. „примі-*, на яких сплять полонені: для сього відведене для кож-ДОГО полоненого місце, 1 М. широке, а ДО 17а м. довге, очевидно без сінника та покривала. Подібно як поодинокі обекти обведений колючим дротом і цілий табор.

В перших днях повняли службу стійки при брамах і поміж одним а другим рядом дротів. Тепер однак стійки стоять і на вні дротяних загород, а се тому, щоби виключити усягу змогу знестися полоненим з переходячим цивільним населенням та з самою сторожею.

Крім сего на зовні табору в побудовані на виднім місци високі башти для стійок зі скорострілами, яких завданням зорити не тільки за полоненими, але і влас-ною вартою. Число варти зависить від погоди, пори дня та вкінці від настрою в таборі.

Теперішній табор в Тухолі з його розваленими бараками — се ліс сіріючих, чорних, похилих стовпів, який робить вражіння старого, самітного кладовища. Ось куди загнала лукава доля наших героїв, що до останнього видержали на сьоїх постах, заставляючи їх закувати усі свої мрії про волю в гробову, німу мовчанку та ждати від других хвилі спасеная . . . Справді траґедія, що її не знає ні один народ світу!

* а

*

І сам не знаю,

Чи я живу чи доживаю,

Чи так по світі волочусь —

Бо вже не плачу й не сміюсь . . .

Слова сі вповні можна примінити до життя — буття полонених в Тухолі. Всі транспорти, з осібна старшин і стрільців, піддаються основній ревізії. По військовим розпорядженням полоненому лишається 100 марок, а прочі гроші забирається до депозиту. З инших річей оставляють полоненому: 2 пари білля, 1 убрання, накривало, шапку і черевики або чоботи, а все проче

— мовляв — як добро державне або неправно набуте конфіскується та не видається на них ніяких посвідок. Річей приватної власности не узнається.

Після доконання трусу та переведення дєзінфєкції

— відводять полонених до бараків: мужву до стрілецьких, старшин до старшинських. Послідні живуть ь двох відокремлених обєктах в 7-ох бараках з малими місцями, призначеними до проходу. Приміщення старшин впрочім нічим не ріжниться від приміщень стрільців. Що більше, положення перших о много гірше, чим стрільців. Сі послідні, менше бережені чим старшини, були з часом ужиті до робіт поза табором, та користувались більшою свободою.

Відносини гіґієнічні були неможливі. В бараках ва дня гарячо, повно пороху, піску, сморід з поблизьких лятрин, а нічю проймаюче зимно. До того в слотливу пору затікав в усіх сторін дощ. Біля не було кому прати, отже кождий мусів сам собі полокати зимною водою, бо огнів в таборі не вільно було розкладати, а в прочім не було й посудин, пригожих до виварювання. Так були ми приневолені жити в бруді і в плюгавстві, що остаточно було причиною появленняся ТИФу і чер-вінки.

Харчі були дуже погані. На снідання гірка кава. На обід давали переважно бараболяну зупу з твердим, сухим — воняючим мясом; ві смаку нагадувало воно кінське. Тай ва бараболею шукали полонені в зупі як саком за рибою, але яке було розчарування, коли найшовши якусь, ствердили, що вона вмерзла. Брак карто-фєль ваотупав пенцак або сушена ярива, яку польські жовняри бойкотували. В безмясні дні діставали полонені якісь гнилі, зчорнілі оселедці — як Поляки салі називали „polskie śledzie przyznane antantą dla Ukrainy“. Ha вечеру складалася кава, а до тього уз бохонця хліба

— в браку його: рано і вечір знову бараболянка.

Приватно купити дещо з харчів було майже неможливо Коли кому вдалося перекупити сторожу, щоби принесла дещо з міста, то приходилось заплатити за хліб (за 2 марки) аж 40 марок, за тютюн (за 17 марок) аж 50 марок; про масло чи сало і мріяти було годі. А кілько разів полонений віддав останній гріш на купно харчів, а опісля не побачив ні хлійа, ні грошей А „Яґелльон“ ще кпив собі, що матиме у вечір забаву, на український кошт. Залежно від гумору команди ми одержували ще 2—3 дека мармоляди у тиждень. З першу було нам дозволено утворити харчеву комісію, яка би занималася провірювянням видачі харчів, але внедовзі її знесено.

Харчі приносили нам стрільці або таки старшини, в великих соснових бочках; з них ми самі між собою розділювали.

Часописей як Взагалі письм — за незначними виїмками — ми зовсім не одержували. Гроші, висилані нам поштою, конфісковано та пересилано до депозитів в Варшаву.

Відвідини рідні були дозволені та відбувались в канцелярії в присутности сторожі, а могли тревати найбільше пів години. В головній мірі піклувалася польська команда нашими старшими ОФІцирами. За найменчу дрібницю їх зараз тюрмили.

І так от. Ерли і Льобковіц, сот. Шмідт і пор. Аріо взаїмно змінювалися в тюрмі. Отам. Шльоссера кинено знову тому в тюрму, що був підозрілий — розуміється без ніякої основи — о співучасть в нім. Grenzschutz’i. Баракова тюрма була се непривітна „діра* з забитими вікнами і вонючою вохкостію, а бережена сильною подвійною вартою. Тут доводилось нашим полоненим просиджувати цілими тижнями, по більшій части без ніякої вини. Сю тюрму найкраще ілюструє Факт: Коли на інспекцію бараків приїхав ґен. Роя і оглядав сю тюрму, звернувся до команданта табору нолковн. Поґожельского сими словами (в присутности nop. M.): „Niech was tutaj szlak trafi! To najwyższy skandal, jak wy tutaj ludzi męczycie“ і дав приказ в сю мить випустити всіх замкнених.

Старшин, підозрілих о морди та инші якісь мнимі ексцеси на польській суспільности в часі українсько-польської війни, між иншими сот. Ґаздайку і чет Коникау вивезли під ескортою до Львова, а звідси десь дальше в цілях конфронтації. Польські ОФІцири постійно підю-джували підчинених собі солдатів проти нас. Адютант команданта навіть прилюдно заявив що za pierwszego zabitego kabana