Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

(п. І. Т.) довідуємося, що в бараках приміщували вкупі старшин з їхніми жінками, поруч других, нежонатих старшин і їхніх ординансів.

г) Табор в Перемишлі.

Не кращі умовини панували в таборі полонених в Перемишлі. А умови були сього роду, що навіть польська преса і польське суспільство бачили себе зневоленими заговорити про них публично.

Щоб не бути голословними, наведемо ва поль. соціалістичним „Роботнік’ом" деякі деталі.

Перемиський табор для полонених находиться у най-низшій частині міста, де з дооколичних горбів спливав все болото і всі бруди. В бараках сплять полонені або на зігниліи деревляній, або на камінній підлозі, розуміється без сінників, без крихітки соломи. Там така страшна вохкість, що всі полонені, — буквально всі

— хорі на ревматизм, запалення легких, або чахотку.

Українська інтелігенція мала довгий час приміщення в кімнатах біля кльозетів, звідки доходив невиносимий сопух. Інтелігентам заборонили сходитися з полоненими, їсти дають в таборах 3 рази в день: з ранку і вечером воду звану чорною кавою, без цукру і хліба, на обід зупу з всілякого хабазя. Хліба приділюють 50 Грамів на голову; найчастіще місто хліба дають горох, який одначе з браку кітлів в звичайно не до їдження, бо на-пів сирий.

Дуже часто не пускавться цілими днями інтернованих до кльозетів та приневолюється полагоджувати свої потреби у сій самій кімнаті, в якій живуть. В наслідок сих страшних відносин у таборі лютують всякі пошести, як тиф, червінка і пр. Про гігієну, про лікарську опіку й мови не має. В кінці липня почули хорі перший рав про лікарську поміч. В сьому часі притранс-портували до таборів членів місії Українського Червоного Хреста з др. Бойком і сотником Савою Крилачом на

чолі і їм дозволив командант табору підпоручник Нє-дзвецкий після довгих просьб на подавання лікарської помочі.

Інтерновані лікарі реєстрували денно 100 хорих на тиф. Сих хорих забирано до таборного шпиталю, де приміщувано їх на голій землі; з огляду на се багато не видержувало горячки і в день після перенесення вмирало. З браку місця в шпитали, находиться в самому таборі 700 хорих, які лежать у високій горяч-ці; ними ніхто не піклується, кромі товаришів недолі. Ліків немає ніяких.

Полонені такі голодні, що не рідко видиться таку страшну картину, як полонені обережно, вкрадки підходять до смітників і кублів, вигребують всілякі пе-регнилі відпадки і обгризають. Коли часом на нещастя стріне його вартовий, бе зголоднілого, веде до старшини, яка видає васуд у Формі 20—ЗО буків «бо ломиться санітарні приписи«.

В таборі є кантина, де за казкові суми можна дещо купити. Одначе там приймають тільки корони, а рахунковий Офіцир числить полоненим по примусовому курсі за одну корону 18 гривен. Коли у полонених найдуть корони або романівські рублі, то їх або конфіскують або замінюють на гривні, числячи за одну корону одну гривну, за романового рубля дві гривни. Вимінюють тільки тому, щоби вараз опісля знову їх переміняти на корони тільки вже у пропорції 18 : 1.

Полонених виганяютг» на примусові роботи, де їх немилосерно побивають. Всі наставники мають у руках палки, якими за щобудь бють полонених. Командант табору рівнож все носиться з такою палкою, якою власноручно побиває полонених до крови. За що небудь кидається полонених у таборову тюрму, де бють полонених до безтями, ломлять кости і ребра.

В таборі полонених у Перемишлі на вулиці Третього Мая сидить більше, чим 7000 полонених. Сюди

13*

перенесли недавно полонених з ІІикулич, які росказують, що польською командою зачинено табори, нікого не впускали, ні не випускали „щоби дальше не ширити тифу“. З невідомої причини спалився один барак з інвалідами і хорими, та в сій справі ніякого слідства не було.

На одному з засідань перемиської ради міста за-цитував польський соц.-демскрат др. Дорош опис відносин у польських таборах на основі реляцій американської місії. Нещасливих людей загороджено від світа і згори засуджено на посільну смерть. Вони мруть з голоду, холоду і хоріо І таке волічеться цілими місяцями. Люде мучаться і мруть, як мухи. І не видко кінця сеї муки: „Відносини, які там панують — говорив др Дорош — е ганьбою для імени Польщі.“

У звідомленню У. Військ. Місії, що оглянула цей табор 14 жовтня 1919 p., читаємо: „Обходження дуже зле, бють і катують sa що небудь. З ріднею не можна ви дітися тільки через дроти; так само їжу, яку принесе рідня, передати можна через дріт.“

д) Табор в Тухолі.

„Поінформуйте міродатні круги — пише з одчаем один полонений з табору в Тухолі — що наше положення страшне. Найбільших злочинців не можна трактувати інакше як нас. Живемо у вохких підземних льохах, гірших чим найвідразливіщі пивниці. Крім сього сильно доскулюе нам голод. Гроші нам повідбирали, полишаючи тільки по 100 марок. Та за них нічого не можна купити, бо команда табору не дозволяв на продажу „dla jeńców“. Староство теж заборонило продавати нам щонебудь. От. Шльоссера арештовано. Що з ним станеться, не відомо. Нехай громадянство знає, що ми для ідеї жертвували все, кров і життя, нас згинуло 40 тисячів за велику ідею нації а суспільність досі мало для нас зробила. До сеї пори не явився у нас ніодин делеґат, щоби поглянути на наше собаче істнування. Ми досі не знаєм», що ми властиво е? Злодії — каторжники, чи ще щось гіршого? Так веґетувати можемо ще місяць а опісля хиба прийдеться просити команду табору о видачу спису померших і божевільних. Просимо оголосити нашу адресу в часописах, взиваючи свояків до помочі українським арештантам харчами, бодай хл’бом, бо гроші заберуть.“

Далі пише він: „Бранців не пускають Ляхи цілими днями до кльозетів та сим приневолюють полагоджу-вати свої потреби у сій самій кімнаті, в якій живуть. В наслідок сих безпримірних в історії таборів відносин треба сподіватися вже в короткому часі розпаношення хоріб.

В наслідок Фатальної голодової поживи, якої норму поменшують ще крадіжі військових Функціонерів, старшин і підстаршин — бранці приневолені голодувати; їх загороджено від світу в підземеллях, де вони мучаться в безпримірний спосіб.“

Сі відносини е ганьбою, огидою для польської держави. їх память остане на довго, як нестерте пятно польським нащадкам, як сором цивілізованого світу. В сім часі, коли навіть Англія не поважилася вбивати ворожих собі, диких повстанців індійських, то Польща вбиває наших бранців з жадливістю, з неописаним варварством.

В наших руках нагромадилася велика сила мате-ріялу, що відноситься до сего клятої памяти місця, ганьби польського народу, та замість подавати сухі дати, циФри та Факти краще навести