Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

żołnierz wynagrodzony i podniesiony będzie o wyższy stopień.“ Результатом такої агітації був ось який Факт. В два тижні після нашого приходу до табору прийшов один з послідних транспортів, в якім між иншими находився і четар Іван Яросевич. Коли тільки розглянувся по таборі і пізнав його гаразд, постановив звідси втічи. Його постанову скріпив ще Факт, що один польський вартовий обіцяв його перепустити ва ціну 600 марок.

Була місячна ніч і гарна погода. Ми лежали в наших пісковатих землянках тай розповідали свої пригоди. Нараз почули вистріл 8Ї старого кріса — „Верндля“ може ва 5 секунд ще два або три вистріли в иншім напрямі, потім знову кілька стрілів.

Кілька хвилин перед тим був вийшов Яросевич на дчір, і внапрямовував до перекупленого польського солдата, коли сей в підступний спосіб дав в нього 2 стріли ('пост стояв за дротами на зовні, а Яросевич в середині на подвірю і і ранив тяжко Яросевича в плече. Ранений впав на землю у віддаленню 6 кроків від дротів, та пробував посуватись в напрямі бараку як се показував-слід крови. І тут раненого вбили ще 2-ма кулями вартові. Характеристичне тут ще й те, що доперва після доброї півгодини прийшли зі шпиталя санітети і вибрали його. Але вже за годину помер в шпиталі нещасливий наш герой ві словами на устах: „Україно, Україно, нещасний мій краю!“ На другий день раненько розійшлась ся сумна вістка по цілім таборі. Старшини і стрільці бігли дивитись на зрошене українською кровю місце морду. Ми мірили докладно. Кров від першої рани була якраз у віддаленню 6 кроків від дротів. Дальше йшли червоні сліди в напрямі бараку, а в однім місці пісок, пересяклий кровю, та кусник мяса, вирваний кулею Верндля. Тут на сім місці замордував польський посіпака нашого товариша. Ми зложили сейчас комісію, в якої склад зажадали також одного польського ОФІцира, щоб сконстатувати сліди морду. На заряджену „про-вірку“ ніхто не пішов, знаючи, що в часі нашої непри-сутности Поляки позатирають сліди. Дижурвий підоФІцир з наших бараків пішов з сим нашим жаданням до ко-манданта табору, полк. Поґожельского. Полковник не приходив довго. Аж негайно у виході показалась ціла юрба узброених від голови до стіп Ляхів, що таскали на плечах скоростріли, ручні ґранати и т. д. та подались на „башні“. Почали нас відтак заганяти до бараків, кажучи, що будуть обстрілювати. Полковник і инші польські ОФІцири пішли і собі на вежу. За кілька мінут почалось обстрілювання цілого подвіря та инших кутиків, де моглоб зібратись кілька людей. Потерпіло на сім найбільше і так вже подерте наше білля, яке ми самі прали та розвішували сушити; деякій сорочці попало до 20 куль. Півнійше оглянув полковник враз 8 нашими старшинами сліди крови, однак на списання протоколу в сій справі не 8годився, заявляючи, що він в данім ділі знає тільки поста, а з ним він вже протокол списав та вважав його оправданим. Нам знову сказано, що як маємо щось проти сього, то можемо в службовій дороз1 внести „просьбу“ на письмі. Про судьбу подібної просьби не було й чого сумніватись.

На похорон Дорогого Товариша не пустили нікого крім 12-ох членів хору. Поховали його в паперовім білю, а всі річи сконфіскували. Ще одно характеризує польських лицарів: В два дні по похороні виділи ми, як польський оФІцир, адютант команданта табору, носив на собі гарні Яросевичеві чоботи!!

1 так на великім таборнім кладовищі, де рядами тягнуться могили бувших полонених Москалів і Румунів, стоїть у куточку самітня могила з дубовим хрестом . . . Там спочив один з тих 25.000 героїв, що не спроневі-рились передвчасно святій нашій ідеї, яким не страшний був ані тиф ні насадники „єдиний і неделімой“ на українській землі, ні большевики, які не втікали за Дністер ні за Збруч, а випили на придніпрянській землиці до дна чашу горя аж до часу підступного розоруження нас Поляками.

Щоб якнебудь поправити наше положення, ми зачали вносити просьби до вищих польських властей, а коли вони дійшли до відома Д. 0. Г. в Ґравденц, около 20. червня ц. р. зїхав ненадійно в товаристві других штабових старшин Генерал Роя, щоб нровірити наші домагання. На скільки тямлю ми представили ось які бажання:

1. Вияснення нашого положення: чи уважаеться нас полоненими чи інтернованими;

2. Справа вступлення до Української Армії;

3. Звільнення інвалідів, богословів і священиків;

4. Утворення кантини у власнім заряді;

5. Утворення старшинської харчівні та загальна контроля належних харчів;

в. Справа пошти, депозитів та поборів.

Комісія порадила нам внести подання до міністерства до Варшави, а на закиди що до неправильностей на поштовім тлі оправдувалась команда табору бракові українського цензора, хоча тогож таки ще дня найшов ґен. Роя лист в німецькій мові, якии від двох неділь лежав в канцелярії та не був цензурований.

Ґенерал Роя пропоручив негайно узгляднити наші домагання. І дійсно після його відїзду зайшли деякі зміни. Передовсім перенесено нас до можливіщих бараків, видано сінники, занялися по части інвалідами та отворено кантину у власнім заряді. Але з сеї кантини не було великого хісна; команда табору позволила купувати харчі тільки через посередництво польських солдатів, яким треба було давати 30°/0 3 ЦІНИ купна. Дальше появився приказ команди табору, в котрім нам признано побори по 5Q марок місячно і по 15 м. наших власних депозитів. За те забрано нам і вивезено до Ґравденца лікарів і ветеринарів під претекстом, що їх звільнюється, а там приділено їх до повнення служби Полякам. Вийшов ще між иншим наказ зняти військові і державні відзнаки; проти сього полонені запротестували і відзнак не скинули.

Інтерновані належать до ріжних частин, але переважно походять з команди другої бриґади. Загальний стан полонених в тухольськім таборі в днях 20. до 28. червня виносив приблизно:

630 старшин (утілько около 16); 1896 стрільців і одна жінка; пізнійше приходили ще незначні транс-порти; так що число опісля збільшилося.

В таборі находиться двох українських священиків, а то о. Н. Лучинський і о. Чайківский.

Стрільців в днях 27. і 28. червня т. р. вивезено транспортами з великим поспіхом в незвіснім напрямі (бул. ст. десятників і підхорунжих рівнож вивезено), так, що дня 28. червня було їх ледви до 400 людей. Старшин мали в найблищих днях вислати до Ґнезна, в замок, звісний із масових вбийств російських та румунських полонених старшин.

Ь меморіялі