Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

чи меншим за мої оцінки. Проте з причин, що їх я обговорюватиму в додатку, він не міг бути більшим чи меншим на 10 відсотків, і в жодному разі на 20 відсотків. Кукові обмеження та докладні свідчення досить жорстко обмежують здогадні оцінки, і так само, яку разі рахунків урбанізму, сам факт, що та сама людина в усіх випадках робить здогади згідно з тими самими принципами, має означати, що похибки будуть принаймні узгідненими.

Інформаційні технології та ведення війни створюють свої окремі проблеми, що їх я стисло обговорюю в додатку й докладніше на своєму вебсайті, але працюють ті самі принципи, що й у разі урбанізму та енергоздобутку, і межі похибки, можливо, теж такі самі. З причин, обговорюваних у додатку, відмінність від фундаментальної картини суспільного розвитку може мати місце, якщо рахунок буде обчислений із систематичною похибкою 15 чи навіть 20 відсотків, але такі великі межі похибки несумісні з історичними свідченнями. Врешті-решт, єдиний спосіб дізнатися напевне — дочекатися, коли інші історики запропонують свої числа, можливо, віддаючи перевагу іншим показникам чи обчислюючи бали іншими методами.

П'ятдесят років тому філософ Карл Попер твердив, що поступ науки є справою "припущень та заперечень"[84]. Він простежував зигзагоподібний шлях думки, коли один дослідник висуває ідею, інші намагаються її спростувати й зрештою постають ліпші ідеї. Я гадаю, те саме стосується історії. Я певен, що будь-який індекс, побудований за свідченнями, дасть менш-більш таку саму картину як мій. Але, якщо я неправий і якщо інші вважають мою схему неповноцінною, я сподіваюся, що мій провал заохотить інших знайти ліпші відповіді. Зацитую Айнштайна ще раз: "Теорія не може мати кращої долі... ніж вказати шлях до досконалішої теорії, що в ній вона житиме далі"[85].

Коли й де міряти?

 

ва останні технічні моменти. Подерте, як часто треба робити підрахунок? Якби ми цього хотіли, можна було б простежити зміни суспільного розвитку від 1950-х років рік за роком чи навіть місяць за місяцем. Але я маю сумнів, чи це щось дасть. Зрештою, ми хочемо бачити загальні обриси історії протягом дуже довгих періодів, і на ці потреби, як я сподіваюся показати в наступному викладі, ми матимемо досить докладний опис, якщо мірятимемо пульс суспільного розвитку один раз на сторіччя.

Коли, однак, ми повертаємося до кінця льодовикового періоду, міряння суспільного розвитку на щосторічній основі неможливе і, власне, не надто потрібне. Ми не можемо побачити великої відмінности між тим, що відбувалося 14 000 року до н. е. та 13 900 року до н. е. (чи 13 800 року до н. е.), частково тому, що нам бракує добрих свідчень, а частково тому, що зміни відбувалися дуже повільно. Тому я використовуватиму ковзну шкалу. Від 14 000 до 4000 року до н. е. я вимірюватиму суспільний розвиток щотисячу років. Від 4000 до 2500 року до н. е. якість свідчень ліпшає, а зміни швидшають, тому я мірятиму щоп'ятсот років. Від 2500 до 1500 року до н. е. я зменшую крок до 250 років, і, нарешті, від 1400 року до н. е. до 2000 року н. е. я мірятиму через кожні сто років.

У цьому є свої ризики, найочевидніше — що глибше в минуле ми занурюємося, то гладшими та поступовішими видаються зміни. Підбиваючи рахунок лише щотисячу чи щоп'ятсот років ми можемо проґавити щось цікаве. Однак важка правда полягає в тім, що лише інколи ми можемо продатувати інформацію точніше, ніж у межах, що я пропоную. Я не маю наміру позбутися цієї проблеми й у розповіді в розділах 4-10 заповнюватиму якомога більше прогалин, але запропонована тут схема справді видається мені оптимальним компромісом між виконанністю та точністю.

Друге питання — де міряти. Читаючи попередній підрозділ, ви, можливо, дивувалися з мого сором'язливого небажання вказувати, про яку саме частину світу йшлося, коли я узагальнював підсумки щодо "Сходу" та "Заходу". В одних місцях я говорив про Сполучені Штати, в інших про Британію; часом про Китай, часом про Японію. В першому розділі я згадував, як історик Кенет Померанц критикував компаративістів, що часто спотворювали аналіз причин домінування Заходу, порівнюючи маленьку Англію з величезним Китаєм і відтак роблячи висновок, що Захід лідерував вже близько 1750 року н. е. Він наполягав на тім, що треба порівнювати одиниці однакових розмірів. У розділах 1 та 2 я відповів на ці закиди, явним чином означивши Захід та Схід як суспільства, що походять від незалежних західної та східної землеробських революцій на Горбистих Схилах та в долинах рік Янцзи та Хуанхе. Тепер настав час визнати, що це розв'язує Померанцову проблему лише частково. У другому розділі я описав захопливе поширювання західної та східної зон протягом десь п'яти тисяч років після початку землеробства та відмінності в суспільному розвиткові між осередковими регіонами, як-от Горбистими Схилами чи долиною Янцзи, та периферією, скажімо, північною Європою чи Кореєю. Отже, на яких саме частинах Сходу та Заходу треба зосередити увагу, вираховуючи бали для індексу суспільного розвитку?

Можна було б спробувати подивитися на східну та західну зони цілком, хоча це означало б, що в рахунку за, скажімо, 1900 рік н. е. нам довелося б розглядати димучі заводи та гуркітливі кулемети промислової Британії разом з російськими кріпаками, мексиканськими пеонами, австралійськими ранчерами та усіма іншими групами в кожному куточку величезної західної зони. Тоді нам довелося б вигадати якийсь середній рахунок розвитку для цілого західного регіону, тоді зробити те саме для східного й повторити те саме в кожній ранішій точці історії. Це ускладнило б справу до цілковитої незастосовности на практиці, до того ж це в будь-якому разі доволі безсенсовно. Коли йдеться про пояснення того, чому Захід панує, найважливішу інформацію постачає порівнювання найрозвиненіших частин кожного з регіонів — осередків, пов'язаних найщільнішою політичною, економічною, суспільною та культурною взаємодією. Індекс суспільного розвитку має міряти та порівнювати зміни саме в цих осередках.

Однак у розділах 4-10 ми побачимо, що з часом самі осередки також змінювалися та зсувалися. Західний осередок фактично був географічно дуже стабільним від 11 000 років до н. е. до приблизно 1400 року н. е., твердо тримаючися східної частини Середземного моря, крім п'ятисот років від 250 року до н. е. до 250 року н. е., коли Римська імперія поширила його на захід включно з Італією. Інакше кажучи, він завжди лежав всередині трикутника з вершинами в теперішніх Іраку, Єгипті та Греції. Від 1400 року