Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

3500 років до н. е. Давніше за ці дати і Схід, і Захід однаково мали нуль балів (таблиці рахунків подано в додатку).

Тепер, мабуть, варто трохи поговорити про здобуток енергії, бо цей показник порушує зовсім інші проблеми. Найпростіше оцінювати здобуток енергії в термінах споживання енергії на особу в кілокалоріях на добу. Згідно з такою самою процедурою, як під час оцінювання урбанізму, я почну від 2000 року н. е., коли середній американець спалював десь 228 000 кілокалорій на добу. Це число, безперечно найвище за всю історію, дає Заходові повні 250 балів (раніше в цьому розділі я вже казав, що йдеться не про висліди щодо нашої здатности здобувати енергію, будувати міста, пересилати інформацію та вести війну; йдеться лише про те, як їх вимірювати). На Сході найбільше споживання енергії на особу в 2000 році н. е. зафіксовано в Японії — це 104 000 кілокалорій на добу, що дає 113,89 бала.

На Сході офіційну статистику щодо енергії ведуть лише від приблизно 1900 року н. е., а на Заході — від 1800 року, але, на щастя, є способи надолужити ці прогалини. Тіло людини має основні фізіологічні потреби. Воно не буде належним чином функціювати, якщо не дістає близько 2000 кілокалорій на добу через харчування (скорше більше, якщо людина висока на зріст і/чи фізично активна, скорше менше, якщо ні; поточне середнє американське число 3460 кілокалорій харчів на добу, як безжально засвідчують виміри талій, добряче перевищує справжню потребу). Якщо щодоби споживати менше за 2000 кілокалорій, ваше тіло поступово буде втрачати сили, зір, слух тощо — аж поки ви помрете. Середньодобове споживання їжі не може бути нижчим за 2000 кілокалорій на особу протягом тривалих періодів, отже, мінімальний можливий рахунок становить близько 2 балів.

Проте фактично найнижчі рахунки завжди були вищі за 2 бали, бо більшість енергії, що споживає людина, надходить у нехарчовій формі. У першому розділі ми бачили, що півмільйона років тому Homo erectus у Чжоукоудяні, можливо, вже спалював деревину на потреби готування їжі, а неандертальці безперечно це робили 100 000 років тому; до того ж вони вбиралися в шкіру тварин. Позаяк ми мало знаємо про спосіб життя неандертальців, наші припущення не можуть бути надто точними, але неандертальці безперечно залучали нехарчові джерела енергії й додатково здобували в середньому понад тисячу кілокалорій на добу, крім харчів, що дає їм загалом 3,25 бала. Цілком сучасні люди готували більше їжі, ніж неандертальці, носили більше одягу й будували хати з деревини, листя, мамонтових кісток та шкіри. Все це знов було паразитуванням на хемічній енергії, що виробляли рослини, дістаючи електромагнетну енергію від сонця. Навіть технологічно найпростіші суспільства мисливців-збирачів двадцятого сторіччя нової ери загалом здобували через харчові та нехарчові джерела щонайменше 3500 кілокалорій на добу. З урахуванням холоднішої погоди, їхні далекі попередники наприкінці льодовикового періоду мали діставати в середньому десь ближче до 4000 кілокалорій на добу, чи щонайменше 4,25 бала.

Я не певен, що будь-який археолог одразу сприйме ці оцінки, але є величезний розрив між 4,25 бала мисливців льодовикового періоду та 250 балами сучасного бензино- та електромарнотратного Заходу. Що сталося за цей час? Археологи, історики, антропологи та екологи цілком можуть об'єднати свої знання та досить добре це пояснити.

Ще 1971 року редактори журналу Саентифік Америкен запросили геофізика Ерла Кука підготувати есея, що він назвав Потік енергії в промисловому суспільстві. У цьому есеї Кук навів діяграму, багато разів відтоді передруковану, де подавав найкращі здогадні оцінки споживання енергії на особу серед мисливців-збирачів, ранніх аграріїв (тобто землеробів південно-західної Азії близько 5000 років до н. е., що про них ішлося в другому розділі), розвинених аграріїв (західноєвропейців близько 1860 року) та в "технологічних" суспільствах кінця двадцятого сторіччя. Він поділив рахунки на чотири категорії: харчі (включно з харчуванням тварин, чиє м'ясо споживають люди), домівка та торгівля, промисловість та сільське господарство, транспорт (рис. 3.1).

Кукові здогадні оцінки протягом майже сорока років надзвичайно добре витримували порівнювання з результатами, що їх збирали історики, антропологи, археологи та економісти[83]. Звичайно, вони дають лише початкову точку, але ми можемо використати докладні свідчення, що збереглися від кожного періоду східної та західної історії, й з'ясувати, як далеко реальні суспільства відхилилися від цих параметрів. Інколи можна покладатися на текстові свідчення, але стосовно більшости періодів, аж до останніх кількасот років, більше важать археологічні знахідки — кістки людей та тварин; хати; землеробські знаряддя; сліди терасування та зрошування; залишки ремісничих майстерень та товарів, що ними торгували, а також візків, кораблів та доріг, що ними ці товари перевозили.

Часом допомога надходить з несподіваних джерел. Крижані покриви, що дали так багато інформації в розділах 1 та 2, свідчать також, що забруднювання повітря у сім разів побільшало протягом останніх кількох сторіч перед новою ерою, здебільшого через римське гірництво в Іспанії, а протягом останніх десяти років це підтверджено досліджуванням осадів у торфовищах та озерах. У першому сторіччі нової ери європейці очевидно виробляли в дев'ять чи десять разів більше міді та срібла, ніж у тринадцятому сторіччі. За всіх енергопотреб це означає, що люди мали створювати копальні, а тварини мали відвозити шлаки; і ті й ті мали працювати на будівництві доріг та портів, навантажувати та розвантажувати кораблі, везти метали до міст; водяні млини мали подрібнювати руду; і понад усе потрібна була деревина — від будівельного лісу на закріплювання шахтових стволів до палива до ковалень. Це незалежне джерело інформації також дає змогу порівняти рівні промислової активности у різні періоди. Аж до одинадцятого сторіччя нової ери, коли, згідно з китайськими документами, нескінченні вимоги виробників заліза так оголили від лісу гори навколо Кайфина, що вперше в історії вугілля стало важливим джерелом енергії, рівні забруднення в крижаних покривах не поверталися до рівнів римських часів, і лише викиди труб та димарів Британії дев'ятнадцятого сторіччя забруднювали повітря значно більше за рівні римських часів.

Хочу ще раз наголосити, що ми займаємося різьбленням ланцюговою пилкою. Наприклад, я оцінюю у близько 31 000 кілокалорій на добу здобуток енергії на особу в першому сторіччі нової ери, на вершині Римської імперії. Це значно вище за оцінку Кука, 26 000 кілокалорій для розвинених землеробських суспільств, але археологія з певністю свідчить, що римляни їли більше м'яса, будували більше міст, використовували більше і більших торгівельних кораблів (тощо, тощо), ніж пізніші європейці аж до вісімнадцятого сторіччя. Втім, енергоздобуток у Римі міг бути на 5 відсотків більшим