Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

це мають визначити самі історики, порівнюючи картину, що її висвітлює індекс, із деталями історичних документів.

Можливо, найкраще, до чого може прислужитися індекс, це спровокувати істориків зробити такий аналіз. Є багато речей до обговорення: різні показники та різні способи підрахунку балів можуть бути кращими чи гіршими. Але коли є таблиця чисел, ми мусимо визначити, які можуть постати похибки й як їх виправити. Це ще не астрофізика, але вже якийсь початок.

Як міряти?

 

епер настав час трохи зайнятися числами. Досить легко знайти числа щодо стану світу у 2000 році н. е. (позаяк це таке гарне кругле число, я візьму його за кінцеву дату індексу). Різноманітні програми ООН щороку оприлюднюють статистичні дані, що інформують нас, наприклад, що середньостатистичний американець за рік споживає енергії 83,2 мільйони кілокалорій, тоді як середньостатистичний японець — 38 мільйонів; що 79,1 відсоток американців та 66 відсотків японців живуть у містах; що на тисячу американців припадає 375 інтернетових хостів, тоді як на тисячу японців — лише 73 і таке інше. Міжнародний інститут стратегічних досліджень у щорічнику Військовий баланс інформує нас тою мірою, якою це може бути відомо, скільки війська та зброї має кожна країна, яка їхня потужність, скільки це коштує. Ми потопаємо в числах. Однак вони нічим не зарадять індексові, якщо ми не визначимося, як їх організувати.

Дотримуючися наміру зробити програму якомога простішою, я призначив 1000 балів максимальному суспільному розвиткові, досяжному в 2000 році, і поділив ці бали нарівно між своїми чотирма показниками. Коли 1956 року Рауль Нерол оприлюднив першого сучасного індекса суспільного розвитку, він також надав кожному з трьох своїх показників однакову кількість балів, "бо немає жодної очевидної причини надавати якомусь показникові більшої ваги, ніж іншим".[80] Це звучить розпачливо, але, справді, є поважна причина зважувати показники однаково: навіть якби я вигадав підстави в підрахунках індексу суспільного розвитку подавати якогось показника з більшою вагою, ніж інші, все одно немає підстав припускати, що вага має бути такою самою впродовж понад п'ятнадцяти тисяч років, що їх треба охопити, чи що вага має бути однаковою в разі Сходу та Заходу.

Призначивши кожному показникові у 2000 році максимальну кількість 250 балів, ми підійшли до найхитромудрішого питання: як надавати бали Сходові та Заходові на кожному етапі їхньої історії. Я не описуватиму всі кроки кожного розрахунку (дані та деякі найскладніші моменти підсумовано в додатку в кінці книжки, повніший виклад можна знайти в інтернеті[81]), але варто швиденько зазирнути до кухні та пояснити деякі моменти процедури. (Якщо ви вважаєте, що не варто, то, звичайно, можна перейти до наступного розділу).

Найпрямолінійнішим показником є, напевне, урбанізм, хоча й тут постають деякі виклики. Перша проблема — означення. Що ми розуміємо під урбанізмом? Деякі фахівці з суспільних наук означують урбанізм як частку населення, що живе у поселеннях понад певний розмір (скажімо, десять тисяч осіб); інші — як розподіл людей між поселеннями кількох рівнів, від міст до хуторів; ще інші — як середній розмір громади в країні. Всі ці підходи корисні, але їх важко застосовувати впродовж усього періоду, що ми розглядаємо, бо природа свідчень весь час змінюється. Я вирішив застосувати простішу міру: брати розмір найбільшого відомого на кожен момент часу поселення на Сході та на Заході.

Зосередженість на розмірі найбільшого міста не розв'язує проблеми означення, бо ми маємо ще вирішити, як визначати межі міст та як комбінувати різні категорії свідчень, що формують відповідні числа. Проте це зводить невизначеність до мінімуму. Аналізуючи числа, я побачив, що комбінування розміру найбільшого міста з іншими критеріями, як-от здогадний розподіл людей між містами та селами чи середній розмір міста, дуже сильно ускладнює завдання, але майже не впливає на загальний підсумок. Відтак, позаяк складніші способи вимірювання залучають значно більше припущень і все одно приводять приблизно до таких самих результатів, я вирішив триматися просто розмірів міст.

2000 року н. е. більшість географів назвали Токіо з його майже 26,7 мільйона мешканців найбільшим містом світу[82]. Отже, Токіо дістає 250 балів за організацію/урбанізм, а в усіх інших підрахунках 1 бал відповідатиме 106 800 особам (тобто результатові від ділення 25,7 мільйона на 250). Найбільшим містом Заходу 2000 року був Нью-Йорк — 16,7 мільйона людей, 156,37 бала. Дані сторічної давнини не такі точні, але всі історики погоджуються, що міста були значно меншими. На Заході 1900 року найбільшим містом був Лондон (6,6 мільйона мешканців, 61,8 бала), а на Сході — Токіо, але тоді лише з 1,75 мільйона мешканців (16,39 бала). Стосовно 1800 року н. е. історики мусять комбінувати свідчення кількох типів, зокрема записи про постачання харчів та сплату податків, фізичну площу, що займали міста, щільність забудови в містах, а також малодостовірні оцінки сучасників, але більшість доходять висновку, що найбільшим містом у світі був Пекін, де мешкало десь 1,1 мільйона осіб (10,3 бала). Найбільшим західним містом знов був Лондон, де мешкали приблизно 861 000 людей (8,06 бала).

Що далі ми занурюємося в минуле, то ширші межі похибки. Втім протягом тисячі років до 1700 року найбільшими безперечно були китайські міста (японські дуже часто відставали зовсім трохи). Між 800 та 1200 роками нової ери спочатку Чанань, потім Кайфин, ще згодом Ханчжоу близько підійшли чи перетнули показник мільйон мешканців (близько 9 балів). Західні міста, навпаки, ніколи не були більшими за половину цього розміру. Кількома сторіччями раніше ситуація була супротивною: у першому сторіччі до н. е. мільйон мешканців Риму безперечно робили його світовою метрополією, тоді як Чанань в Китаї мав десь 500 000 мешканців.

Рух ще далі в передісторію пов'язаний із дедалі розпливчастішими свідченнями та меншими числами, але сукупність систематичних археологічних оглядів та докладної інформації про розкопування менших ділянок все ще дає нам імовірне уявлення про розміри міст. Я вже зазначав, що великою мірою це мистецтво різьблення ланцюговою пилкою. Найзагальновизнаніші оцінки можуть мати похибку аж у десять відсотків, але навряд чи більше, а позаяк до східних та західних міст ми застосовуємо ті самі методи оцінювання, широкі тенденції мають бути досить надійними. 1 бал в цій системі потребує 106 800 людей, отже, трохи більше за тисячу людей означає 0,01 бала, найменше число, що його, на мою думку, варто вводити до індексу. Як ми бачили в розділі 2, найбільші західні поселення досягли цього рівня близько 7500 років до н. е., а найбільші східні — близько