Rada Lia - Мій ніжний звір, Rada Lia

Артем Богданович звернув увагу на бідний, поношений одяг, у який були одягнені його син і невістка. На їхні схудлі обличчя.

— Що це з ними? — буркнув собі під носа. — Виглядають не дуже.

— Компанія Ярослава прогоріла. В нього був лише один клієнт з Чикаго. Коли робота по ньому закінчилася, він не зміг знайти нових через високу конкуренцію та неспроможність запропонувати достойну зарплатню своїм робітникам. Коли син прийшов до тебе за допомогою, ти вигнав його, а потім віддав компанію й склав заповіт на Павла. Ярославу довелося продати будинок й піти працювати. 

Артем Богданович спохмурнів.

— Нам час летіти далі, — промовила Марія й сильніше стиснула руку чоловіка. За мить вони покинули кладовище й опинилися у кабінеті Артема Богдановича.

За його шикарним столом, виготовленим з такого ж червоного дерева як і його труна, у кріслі сидів, а точніше лежав, закинувши ноги на стіл, Павло.

— Павло Олександровичу, там до вас прийшов Ярослав Артемович. Ви його приймете? — заглянула до кабінету молоденька секретарка. 

— А хай заходить, — промовив Павло, самовдоволено посміхаючись.

До кабінету зайшов Ярослав. 

— Що, грошей просити прийшов? — глузливо кинув Павло. Він вскочив з крісла, підійшов до вікна й відчинив кватирку, запалюючи цигарку.

Артем Богданович здивувався вдруге, оскільки раніше Павло не палив.

Ярослав стиснув кулаки й зціпив зуби. Видихнув, а потім промовив: 

— Я тобі пропоную зробити вигідну інвестицію. Ти з цього добре заробиш.

— І що за інвестиція?

— Ми можемо створити уніфіковану програму по логістиці, яку продамо всім траковим компаніям у США. Цей ринок ще відкритий і ніким не зайнятий. Я знайду всіх потрібних спеціалістів, розроблю концепцію, пропрацюю деталі, технічні завдання і всю необхідну документацію. Проконтролюю виконання проєкта, а ти оплатиш всі наші витрати. Прибуток поділимо п'ятдесят на п'ятдесят. Враховуючи, що крім вкладення грошей і отримання прибутку твоєї участі ніякої не буде, вважаю це справедливим.

Павло мовчав і палив. Складалося враження, що він обдумує пропозицію.

— Твої п'ятнадцять відсотків і мої вісімдесят п'ять, — промовив він. — І на більше не розраховуй. Ти більше не заслуговуєш.

Ярослав зблід:

— Тоді я буду шукати іншого інвестора.

Павло розсміявся:

— Навіть п'ятнадцять відсотків для тебе багато. Ти подав чудову ідею, тож я можу реалізувати це тепер сам. Я знайду працівників, які все зроблять і отримаю сто відсотків прибутку. А ти забирайся геть з мого кабінету.

Ярослав стиснув кулаки й сунувся до столу Павла, на що той відразу відреагував. Він натиснув кнопку виклику персоналу й промовив:

— Галочко, поклич, будь ласка, охорону. Хай вони супроводять нашого гостя до виходу.

Артем Богданович спохмурнів. Йому вперше не сподобалася поведінка Павла. Адже пропозиція сина була справді хороша і справедлива. Він не помічав, що Ярослав може видавати такі талановиті ідеї. А Павло ніколи раніше не поводився так жорстоко.

Ярослав похилив голову й пішов на вихід. Біля дверей він повернувся й ще раз поглянув на Павла. Його впалі очі горіли ненавистю. Помітно схудле обличчя поросло щетиною, яка загрожувала скоро перетворитися на бороду. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але передумав і вийшов, грюкнувши дверима.

Після цього до кабінету прослизнула секретарка Галя. Обпершись спиною до дверей, вона почала стягувати з себе сорочку. Хтиво посміхаючись, Павло рушив до неї, розстібаючи блискавку на штанях.

— Оскільки ти залишив весь спадок Павлу, — промовила Марія. — Наш син мусить побивати пороги й терпіти зневажливе відношення від таких мерзот, як Павло. Вони з Орисею перебиваються з хліба на воду. В той час як Павло нічого не робить, крім того, що прогулює твої гроші та розважається з секретарками.

Марія гнівно блиснула очима  й знову стиснула руку чоловіка.

— Ми зараз відправимося в останнє місце, яке тобі треба побачити, — промовила вона.

Наступної миті Артем Богданович опинився у темному коридорі. Марія вела його за собою. З двох сторін від них були металеві двері, з-за яких доносилися відчайдушні людські крики. Десь попереду чулося клацання замків і скрегіт металу. Чоловік з жахом ішов слідом за привидом дружини, читаючи надписи на дверях. 

— “Для п'яниць”, — прочитав він надпис над черговими дверима, звідки роздалося “Ой людоньки, допоможіть!”. — Щ-що це за місце? І що їм там роблять?

— Це пекло, — сказала Марія. — П'яницям заливають горлянку горілкою, поки вони не захлинуться нею до смерті. Але оскільки ця людина вже померла і вмерти другий раз не може, вона оживає і все починається знову.

Від почутого чоловіка почало нудити. Він з жахом оглядав земляну стелю і підлогу, розуміючи, що виходу звідси немає й здригаючись кожного разу від несамовитого крику чи вмовляння допомогти.

— Куди ти мене ведеш? 

— Для нас із тобою тут є особливе місце, — глухо промовила Марія й підвела його до дверей з надписом “Для душогубів”.

— Що це? — здивувався Артем Богданович. — Я нікого не вбивав.

— Ти вбив нашого сина, — промовила жінка. 

Вона відпустила руку чоловіка й впихнула його всередину. Артем Богданович перечепився через поріг й впав. Він підняв очі й побачив гачок на стелі, до якого була прив'язана мотузка. Поруч стояв дерев'яний стілець, зі шматком мила.

— Через тебе наш син повісився. Його борги стали настільки величезними, що банки продали їх колекторам і ті почали погрожувати йому. Ярослав через постійні проблеми та відчай став агресивним і через це його покинула дружина, — шипіла позаду Марія. — А одного разу, на Різдво, він не витримав. Це твоя провина.

Стіни почали труситися і з кожної шпарини чулося “Це твоя провина!” “Це твоя провина, виродку!”.

Артем Богданович скрутився на підлозі й затулив вуха.

— Припини, припини, будь ласка, Маріє, — шепотів він у відчаї, заплющивши очі. Його тіло трусилося від плачу.