Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

- Не має сенсу гадати, що було б якби... - пробурмотіла ображено. Мені не приємно слухати його повчання. Хоч в чомусь він все ж правий. Та я цього не збираюсь визнавати. - Я збиралась з тобою поговорити про цю поїздку, давно над нею розмірковувала...

- То чому не сказала! - вигукнув Алекс, - та й навіщо ти її взагалі вигадала, для чого тобі могло знадобитись їхати до них?!

- Я хотіла сказати, але щось постійно заважало. Я не могла підібрати вдалий момент щоб поговорити... Спочатку ти заклопотаний Альянсом, потім повня, тренування...

- Ти давно це спланувала... - похмуро відізвався, - Не дуже віриться, що таки жодного підходящого моменту не було, щоб поговорити? - Алекс потер перенісся, - Та що ж, це в минулому, нічого вже не змінити. Але скажи, навіщо?

- Наспрпвді я мала кілька причин. Основна, звісно, заручитись підтримкою впливових осіб для протистояння старійшинам.

Алекс хмикнув на мої слова. Я насуплено подивилась на нього.

- Чула б ти себе, яке це абсурдне припущення. Гаразд, слухаю далі, - Алекс змовк чекаючи мого продовження.

Він знущається наді мною! Причому не приховує цього! Гад такий. Кинула на нього вбивчий погляд. Тоді глибоко вдихнула і з рештою відповіла:

- Тепер я це також розумію. Але зробленого не повернеш. - Невдоволено засопіла, а тоді продовжила більш спокійно, - Ще одна причина чому я шукала зустрічі з ріднею матері - детальніше дізнатись про свої особливості. Сподівалась, дізнавшись що я прямий їх нащадок, вони розкажуть про можливості роду. Але й тут невдача. Мікаель Дальстрем лиш повідомив мені те що я вже й так знала. Він взяв кров у мене на дослідження...

- Кров значить взяв... - раптово перебив, став серйозним, - це не добре, не можна було дозволяти йому цього робити. Він тепер забагато знає про тебе.

- Більше ніж хотілось, але не думаю, що дійсно багато. Він сказав, що я успадкувала від них лиш імунітет до отрут. Решта генів дісталась мені від роду Едегор. Навряд чи в нього є інформація про них. А просто за допомогою моєї крові він не зможе нічого з'ясувати.

- Будемо сподіватись на це. Ми, на жаль, не зможемо ніяк вплинути на нього, - підвів підсумки Алекс. - Можливо тому він не хотів щоб ти розповідала при посторонніх, що саме там трапилось з тобою в кімнаті, коли я прибув до маєтку. Наспрпвді Мікаель знав більше, ніж розповів. Отже що до твоїх здібностей... Може тепер нарешті поясниш, що то було в холі готелю і там в маєтку? - подивився вичікувально на мене.

- Якби ж я сама розуміла що відбувається... - сумно відповіла. - Я знала що ти маєш приїхати, Дальстрем мені повідомив, але не сказав коли. Я хотіла дізнатись про твій приїзд... спробувала відчути присутність... Але не могла відчувати на велику відстань... Тоді мені прийшла ідея, а чи не можна посилити цю здатність якось, як я посилюю себе будучи в подобі людини... От якось так все те й трапилося, - винувато поглянула на Алекса. 

Чергова моя ідея змусила його хвилюватись. Але він зараз знаходився в повному ступорі. Очі розширились до неймовірних розмірів, брови поповзли до гори, він не міг вимовити й слова. 

Чим це я його так здивувала? Вирішила продовжити далі розповідати.

- На секунду мені вдалось відчути присутність всіх в маєтку, але я не змогла розрізнити хто де, отримала забагато інформації одночасно. Від цього страшенно розболілась голова і я втратила свідомість. Та тепер я зрозуміла, що старання не пройшли даремно. - гордо з радістю повідомила Алексу, - Я стала емпатом, хоч ще не навчилась цим керувати. Якось само по собі інколи виникає. І деколи чітко можу вловлювати присутність інших на значній відстані. Але це теж виникає поки хаотично, як щойно в готелі. Це провокує велика кількість людей чи перевертнів, словом коли мене оточує значна кількість осіб.

- Як це тобі тільки спало на думку... - проговорив Алекс прикривши очі рукою, - це лиш тобі могла прийти в голову така ідея.

- А що тут такого? Я ж не знала як правильно робити, а запитати ні в кого було. От і вирішила проексперементувати...

- Ти дійсно унікальна. 

Прозвучало як комплімен. Мені сподобалося, я навіть загордилась собою.

- Це ж треба було вигадати такі дурощі, що ледь себе не вгробила! Ти перебувала на межі життя та смерті після свого так званого експерименту! - накинувся на мене Алекс, - більше не смій такого робити!

Скинув він мене з небес на землю. Я образилась на нього. Схрестила руки та відвернулась. 

Все ж добре завершилось. Я отримала нові цікаві здібності, яких інші не мають. То чому так лютувати?

- На сьогодні досить одкровень, - втомлено мовив Алекс. - Більше я не витримаю подробиць, як ти знаходиш собі нові проблеми на рівному місці. Ніби тих що є тобі мало. Моя нервова система до цього не готова.

Погляньте на нього який ніжний. Подумаєш, ніби то я щось дійсно страшне скоїла. Я ще більше на нього образилась.

Алекс поглянув на годинник.

- Зараз ще маю деякі справи, відлучусь ненадовго. А ти готуйся до зустрічі. І прошу, хоч доки мене не буде ненакой нічого.

Я закотила очі, та за кого він мене має!