Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

- Що правда, я не розгадала причину цього, - пильно дивилась на Алекса та він вперто мовчав, - гаразд не хочеш говорити - твоя справа. Але не варто так безпідставно лютувати.

- Я не безпідставно лютую, - роздратовано відповів. - Я навіть не знаю з чого ж мені почати! 

- То почни з початку, - відповіла з іронією.

Це його ще більше зачепило. Його м'язи почали бугритись, він став збільшуватись в розмірах. Чорт! Зараз обернеться! Я скочила на ноги.

- Алексе! Опануй себе! Ти чуєш мене?! Я ж тут, поглянь на мене, - обережно торкнулась його щоки.

Він різко сіпнувся та загарчав, потім сфокусував свій погляд на мені і став заспокоюватися. Обернення припинилось і пішло зворотне перетворення. Він важко опустився на ліжко та став переводити подих.

- Що ж ти зі мною робиш... - промовив захрипшим голосом.

- Пробач...- тихо сказала, притиснулась до нього, він пригорнув мене руками до себе.

- Нам дійсно потрібно багато про що поговорити, - спокійніше промовив Алекс.

- Так, я знаю, - тихо відповіла.  - Алексе, я розумію, що вчинила безрозсудно відправившись сюди. Та я хвилювалась за тебе! - поглянула схвильовано йому в очі. - Я хотіла знайти тут допомогу. Та не зовсім усвідомлювала до чого може призвести цей вчинок. Я ще не можу звикнутись до того, як влаштований світ перевертнів. Тебе раптово викликали старійшини. Я не знала, що від них можна очікувати. Дуже хвилювалась і хотіла допомогти, а це єдина ідея, що спала на думку. Тому я не гаючи часу спакувала речі і втекла, хоч Лютий намагався мені заватиди. Лютий!.. Чорт! - неголосно вилаялась.

Пригадала, що так і не поцікавилась, як він зараз почувається. Може й досі не відійшов від того трансу.

- Алексе, ем, а Лютий дуже на мене злий, з ним вже все впорядку? - обережно поцікавилась.

Алекс посміхнувся, поправив пасмо мого волосся.

- Що ж ти в мене така непосидюча. Постійно знаходиш проблеми на свою голову. З Лютим все впорядку. От тільки він не знає як ти втекла і страшенно злий через це. Ти зачепила його самолюбство.

- Тобто не знає?! - здивувалась, - як таке може бути?

- То може ти мені розповіси? - запитав Алекс.

Я відвела очі в бік, щось не дуже хочеться зізнаватись.

- Розповідай, - з натиском мовив Алекс.

Вміє ж він переконувати. Діватись нікуди.

- Та я й сама не зовсім розумію що там трапилось... Після ранкового знущання наді мною, яке Лютий називає тренуванням, я спакувала речі і вирушила, ніби на тхеквондо, але насправді на автовокзал. Там сіла на автобус та за межами міста мене наздогнав Лютий, вивів з автобуса, почав читати нотації... Очікувано, я дуже розізлилась і сказала йому на емоціях, щоб залишив мене в спокої і забирався сам в місто...

- Хм цікаво... - задумливо сказав Алекс, - і що ж було далі? Він люб'язно погодився виконати твоє прохання? - додав із сарказмом.

- А далі він ніби впав у якийсь транс, слухняно сів в авто і поїхав до міста сам. Я ж тільки здивовано провела його поглядом і не втрачаючи можливості, що так неочікувано підвернулась, все ж відправилась сюди.

- Лютий же нічого з цього не пам'ятає. Говорив, що провів тренування і займався дорученими йому справами. Тільки ввечері помітив твоє зникнення. Але не зміг вистежити.

- От значить як... - це мене саму здивувало. - А ти знаєш що це таке було? Це якийсь новий рівень впливу Альфи я випадково використала?

- Важко сказати, я про таке раніше не чув...  - він замислився на якийсь час. - З цим хоч щось прояснили. Але скажи мені, Ліка, ну чому ти вирішила, що мене потрібно рятувати?!

- Тобто?! Гадаєш я взагалі не мала на це причин?! - обурилась, - Тебе так раптово забрав посланець старійшин! Ти відразу з ним поїхав, нічого не пояснив! Що я по твоєму повинна була подумати?! Що тебе запросили на дружні посиденьки з ними чаю випити?! Знаючи які старійшини підступні та безжальні. 

- Але точно не те що я потребую порятунку! - здивувався Алекс у відповідь. - Мене ж не викрали посеред ночі невідомі, а я поїхав з представником за запрошенням. Якби зі мною щось трапилось, то за це б старійшини несли відповідальність! Як тобі могло лише спасти таке на думку?! - обурився він на мої слова. - Та й я ж залишив Лютому всі вказівки, хіба він тобі нічого не пояснив?! І якби ти тоді дочекалась мене, на обумовленому місці, чи хоч відповіла на мій дзвінок, то я б все сам розповів тобі.

- Знаєш, з Лютого так собі роз'яснювач, - пробурмотіла ображено, тоді змінила тон, - мені важко контролювати емоції, тому я й втекла в глиб лісу, щоб випустити пар. Щойно чую про старійшин - втрачаю контрой. Та й після пробудження вовчиці я немов емоційний підліток з вибухом гормонів, стримуватись майже не можливо. Сам же говорив, молоді перевертні дуже емоційні. То що ти від мене очікував?! Я й так тримаюсь добре, в порівнянні з іншими. 

Замовкла на хвилину щоб вгамувати емоції і спокійніше продовжила.

- Та й що такого важливого знадобилось старійшинам, що тебе так терміново висмикнули? - подумавши додала, - і, доречі, не тільки тебе, а й Альфу зграї рудих також.

Алекс подивився на мене здивовано.

- Так, я не сиділа склавши руки, дещо змогла дізнатись... І на основі цього зробила висновок, я ж не на пустому місці почала хвилюватись. І що я мусила думати, по твоєму?

- Точно не мчати на інший кінець світу до сумнівних родичів, - саркастично підмітив Алекс. - Я ж чітко сказав: чекати мого повернення! 

Він встав та пройшовся кімнатою. Я тільки фиркнула на його слова.

- Зрозумій, коли твоя мати одружилась, вона припинила належати до їх роду. Які б відносини в неї не були до цього з сім'єю. А ти, тим більше, для них ніхто. І те що ти кровна родичка, не змінює для них абсолютно нічого.

Він знову замовк. Алекса переповнювали емоції.

- У нашому світі існує чітка ієрархія. - став повчати тоном суворого чителя. - Основне правило нашої стабільності - дотримуватись цих законів і підкорятись наказам тим, хто стоїть вище за тебе. Всі вовки зграї беззаперечно підкоряються наказам свого Альфи, а він у свою чергу - старійшинам, не ставлячи їх під сумнів. Всіх непокірних знищують. Тобі доведеться це усвідомити, інакше можеш постраждати. Я взагалі не розумію, як тобі вдалось вціліти після такої зухвалої витівки з родом Дальстрем. Пощастило, що теперішній їх Альфа виявився розсудливим. Інакше все закінчилось би набагато гірше.