Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

Ми стояли в розкішному холі маєтку родини Дальстрем. Нарешті я покину це місце.

- Легкої подорожі, - сказала на останок фармор Ульріка.

Вона та голова дому прийшли попрощатись з нами перед від'їздом. Його дружина та синок вирішили не з'являтись. Це мене потішило, я теж не мала жодного бажання з ними спілкуватися.

- Дякую, вам. - попрощалась з нею, вона мене обійняла.

- Вдало дістатись дому, - стримано відповів Мікаель.

Я ввічливо посміхнулась у відповідь. Вони з Алексом потисли руки. І ми нарешті вийшли з маєтку.

Я до останнього хвилювалась чи відпустить він нас. Тривога не полишала мене навіть коли ми їхали вже в машині. Здавалось ось-ось щось трапиться і нас передумають відпускати.

Алекс мовчав, тільки стискав мою долоню своєю. Він щось напружено обмірковував. Та й не місце зараз для відвертих розмов.

Впродовж всієї подорожі країною до аеропорту розмовляли лиш на нейтральні теми. Можливо це й на краще. Він заспокоїться і не буде читати мені нотацій. 

Невдовзі прибули потягом в Стокгольм. Я гадала, що ми відразу вирушимо в аеропорт. Та Алекс попрямував до готелю.

- Хіба ми відразу не в аеропорт? - запитала в нього. - Невже зараз немає рейсів?

Я вже хотіла діставати свій телефон щоб перевірити коли найближчий. Та Алекс мене зупинив. 

- Нам доведеться тут трохи затриматись, - він тяжко зітхнув поглянувши на мене, - доведеться залагодити ситуацію, що ти тут створила...

- Тобто, - я здивувалась, - що ще залагоджувати?

- Ти спровокувала конфлікт з місцевими, - вирішив мені пояснити.

Нахмурилась на його слова. Почала пригадувати про що це він говорить.

Який ще конфлікт я спровокувала? Ах, так, до мене ж тут підходила парочка перевертнів. І хотіли кудись потягти. Я вже встигла забути про цей випадок.

- Та не було жодного конфлікту, - спокійно відповіла, - ми мило поспілкувались і я відправилась далі. Я весь час була чемною, чесне слово.

- Скільки ж то і ще тобі потрібно вивчити... - втомлено сказав Алекс, - ти навіть елементарних речей не знаєш. Навіть не розумієш, що накоїла. Ти порушила кордон іншої зграї, нагрубила її вовкам і просто пішла.

- Ти занадто згущуєш фарби, - образилась на його слова, - я дійсно привітно з ними спілкувалась і ввічливо відхилила їх запрошення завітати в гості.

- Спробуй це пояснити їх Альфі... - втомлено промовив Алекс, тоді змінив тон, - хай би як не було, а так залишити ситуацію ми не можемо. То ж сьогодні йдемо до нього на вечерю. Я домовився про зустріч.

Ми зайшли в хол готелю. Тут виявилось дуже людно, саме заселялась група туристів. На мене неочікувано почала тиснути їх присутність. Занадто багато оточуючих. 

В мене ніби знову стався напад сплеску чуттів, як було перед пробудженням вовчиці. Я відчувала забагато всього разом: запахи, звуки, емоції. Тонкий нюх загострився до максимуму, слух посилився настільки, що я чула серцебиття кожного присутнього тут. І ще я відчула бурю різних емоцій, що накрила мене, як цунамі, але не як аромат. Я відчувала їх як власні почуття.

Я зажмурилась, прикрила вуха руками, затамувала подих. Моє серце шалено калатало. Здавалось, моя голова ось-ось вибухне від перенавантаження.

Алекс мене кликав, я відчувала сильне занепокоєння, що йшло від нього. Це ще більше погіршувало ситуацію.

Я спробувала все відкинути, відгородитись. Спочатку відновила дихання. Почала зосереджуватись тільки на Алексові, тоді поступово приглушувати всі чуття. 

За хвилину я спокійно перевела подих. Нарешті змогла роззирнутись. 

Я сиділа на одному з м'яких диванчиків готелю. Навпроти мене присів стурбований Алекс. На диво, я могла навіть не дивлячись точно сказати місце знаходження кожної людини на цьому поверсі і емоції що зараз вони відчували, але більше це мене вже не напружувало. Це було так природньо, настільки звично тепер. 

Зі мною щось дивне коїться... Але не варто ще й цим турбувати Алекса.

- Припиняй хвилюватись, зі мною вже все добре, - спробувала заспокоїти його.

- Як може бути все добре?! Хвилину тому ти була сама не своя! Зовсім не реагувала на мене. Що з тобою відбувалось?! - він підвищив голос через хвилювання, мало не перейшов на крик.

- Ми привертаємо непотрібну увагу, - спокійно мовила до нього.

Обвела поглядом хол. Деякі з відвідувачів стали з цікавістю поглядати на нас. Персонал готелю напружився, теж уважно спостерігав за нами.

- Спочатку давай заселемось в номер і там про все спокійно поговоримо, без зайвих свідків, - примирливо мовила і додала, - зі мною вже все добре, справді.

Алекс невдоволено поглянув на мене. Обдумавши мої слова, попрямував до стійки реєстрації.

Через пів години ми вже опинились в номері.

Я блаженно розкинулась на широкому ліжку. М'яке зручне, комфортне, так і манить повалятись. Ммм, особливо після такої тривалої подорожі. 

Алекс же не розділяв мого захвату, спочатку похмуро дивився на мене, врешті не витримав.

- Може ти поясниш вже, що з тобою трапилось. - суворо мовив.

- Не будь таким занудою. - Надула губки, а тоді хитро поглянула на нього, - приєднайся до мене на ліжку і я обіцяю все-все тобі розповісти, - погладила простирадла поряд з собою, запрошуючи його.

- Годі вже так поводитись! - не витримав Алекс.

Весь настрій зіпсував. Від нього так і несе роздратуванням. А я просто хотіла відволіктись від цих подій, хоча б на деякий час.

Підсунулась на край ліжка, сіла більш зручно, зітхнула та стала серйозною.

- Я краще від тебе усвідомлюю, всю серйозність. Але щоб тримати внутрішню рівновагу потрібно відволікатись, інакше не витримаю тиску, - понуро відповіла. - Зустріч із місцевим Альфою, лиш привіт затриматись тут, чи не так? Я тепер можу багато що відчувати та розуміти, але не знаю як саме в мене це виходить.

Поглянула на нього, Алекс стиснув губи в тонку лінію. Так я й думала. Те що я стала краще відчувати емоції, не просто як запахи, а більш тонко, сприймати як свої власні, допомагає мені розкривати плани Алекса. Шкода, що я думки ще не навчилась читати, це б не завадило.