Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

"Звісно, страшно. Люди бояться виходити на вулицю після сутінок. Місто вже не таке, як раніше. Воно змінилося, і цей страх відчувається в усьому. Ми просто хочемо, щоб все повернулося на свої місця, коли ми могли гуляти вечорами, не озираючись на кожен шурхіт."

Джейкоб, відчуваючи потребу представитися, додав:

"До речі, мене звати Джейкоб. Я живу неподалік."

Чоловік кивнув і представився:

"Мене звуть Генрі, а це моя дружина Марта. Ми також живемо неподалік."

Генрі трохи нахилився вперед і продовжив:

"Якщо тобі знадобиться допомога, ми завжди поруч. Ми снідаємо в цьому кафе щодня в один і той же час."

Під час його слів Марта ледь помітно штовхнула Генрі ліктем, ніби натякаючи, що не варто так відкрито пропонувати допомогу, можливо, побоюючись ще більше втягнутися в цю небезпечну ситуацію. Генрі глянув на неї і ледь кивнув, розуміючи її занепокоєння.

Джейкоб з вдячністю усміхнувся:

"Дякую вам за вашу розповідь і готовність допомогти. Це для мене дуже важливо."

З цими словами він повернувся до свого столу, куди якраз принесли його замовлення. Він сів на своє місце, але думки про розмову з Генрі та Мартою не покидали його. Тривога та напруга залишалися, але тепер у нього з'явилися нові зачіпки, і він знав, що не самотній у своєму пошуку правди.

Коли офіціантка принесла сніданок, Джейкоб побачив перед собою добре знайомий набір страв, які часто замовляв у цьому кафе. На білосніжній тарілці акуратно лежали пухкі панкейки, злегка покриті золотавим сиропом, що стікав по їхніх боках, надаючи їм спокусливого блиску. Поруч лежали кілька скибочок хрусткого бекону, які своїм ароматом створювали контраст до солодкості панкейків. Завершував композицію соковитий омлет з ніжним сиром, який вже трохи підтанув, додаючи страві м'якості та кремовості.

Поряд стояла чашка свіжозвареної кави. Темна, з легким ароматом обсмажених зерен, вона випаровувала ніжний пар, що піднімався в ранкове повітря. Джейкоб підніс чашку до губ, відчуваючи терпкий, але водночас заспокійливий смак, що розливався теплом по всьому тілу.

Занурившись у свої думки, Джейкоб повільно їв сніданок, майже механічно ковтаючи кожен шматок. Він дивився у вікно, де проходили звичайні перехожі: мами з дітьми, які поспішали до школи, молоді пари, що насолоджувалися ранковою прогулянкою, старші люди, які неквапливо йшли вулицями, заглиблені у свої думки. Проте, незважаючи на цю мирну сцену, його розум залишався далеко від спокою.

Думки про те, що він почув від подружжя, та події попереднього дня безперервно крутяться в його голові. Символи Секвої, таємничі збори в парку, зниклі люди, страх, який відчувався навіть у на перший погляд спокійному місті — все це не давало Джейкобу спокою. Він усвідомлював, що повинен діяти.

Його впевненість у правильності своїх дій лише зростала. Це місто, його рідне місто, перетворювалося на місце, де панує страх. Люди боялися темряви, уникали виходити після сутінок, а вулиці опустіли, немов страх накрив їх тінню. Джейкоб розумів, що не може залишатися осторонь. Він мусить покласти край цьому. Він повинен зупинити зникнення і повернути мир містянам.

З кожним ковтком кави його рішучість зростала. Він знав, що це може бути небезпечно, що він ризикує власним життям, але це його не лякало. Навпаки, це підживлювало його внутрішню силу. Він вирішив, що більше не дозволить таємничим силам тримати місто в страху.

Джейкоб був готовий покласти край цим жахам у Талсі. Він був готовий зробити все, що в його силах, щоб повернути своєму місту спокій. І хоча він ще не знав, з чим йому доведеться зіткнутися, він був впевнений у своїй рішучості.

Доївши сніданок, Джейкоб відчув, як його рішення боротися з таємничою організацією стає все сильнішим. Він встав із-за столу, розрахувався за їжу і, побажавши подружжю за сусіднім столом гарного дня, вийшов із кафе. Прямував до своєї машини, що чекала на стоянці неподалік від дому, він знову звернув увагу на огидні символи, які наче виростали перед ним звідусіль. Їх було важко не помітити: на стінах, дорожніх знаках, навіть на лавках. Вони були всюди, і від цього Джейкоб відчував, як темрява, з якою він намагався боротися, охоплює все місто.

Коли Джейкоб дістався стоянки, його увагу привернув новий символ Секвої, ледь помітний, намальований маркером, що з'явився біля паркана, який огороджував стоянку. Він одразу зрозумів, що цей знак тут зовсім недавно. Вчора його точно не було — його око, натреноване роками служби як снайпера, не могло пропустити таку деталь.

Це відкриття вразило його. Символи з'являлися так швидко, немов тіньова організація, з якою він протистояв, охоплювала місто, наче спрут своїми щупальцями. Вони були всюди, їх мережа проникала в кожен куточок, і це робило їх ще таємничішими. Джейкоб відчував, що вони вже знають про нього, і що його боротьба щойно почалася.

Організація, з якою він зіткнувся, була не лише небезпечною — вона була всюдисущою, і Джейкоб усвідомлював, що його дії не залишилися непоміченими. Це не просто символи. Це повідомлення. Попередження. І хоча це могло налякати багатьох, Джейкоб відчував, як його рішучість лише зміцнюється. Він був готовий до цього виклику і знав, що має діяти обережно, але впевнено.

З цими думками він завів автомобіль і вирушив на роботу, готуючись розпочати новий день у пошуках істини серед того, що раніше здавалося звичайним життям міста, але тепер виглядало набагато темніше і небезпечніше.