denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Якщо хтось спитає де Женя, відповідайте, що вона в кімнаті, – сказав Дмитро дівчатам і побіг до Влада.

Женя дійшла до будинку Феофанія. Він сидів у дворі і з кимось активно розмовляв по телефону.

– … у мене гості, потім зателефоную, бережи тебе Бог! – сказав Феофаній і поклав телефон у кишеню спортивок, які він зазвичай одягав для ранкових занять.

– Добрий день, Феофанію! - сказала Женя і підійшла до нього ближче.

– Привіт, Женю. Проходь, будь ласка, до хати, – Феофаній пішов до хати, Женя пішла за ним.

– Сідай і розповідай, що вчора трапилося, – Феофаній показав їй на лавку і вмостився навпроти.

– А як Ви дізналися? – Женя не розуміла, звідки він міг це знати.

– Я багато чого знаю, і не перестаю стежити за табором, тож що сталося, чому ти вирішила це зробити? – наполягав Феофаній.

– Я знову намагалася накласти на себе руки, тому що я нікому не потрібна, – відповіла Женя.

– З чого ти це взяла? І що означає знову?

– Я завжди була зайвою після смерті моєї родини. Це сталося, коли ми їхали від бабусі додому, була погана погода, злива та сильний вітер, ми з братом сиділи на задніх сидіннях, а батьки щось обговорювали, раптом на перехресті в нас влетіла фура, тато помер одразу, а мама та брат ще були живі, коли мене витягли з машини люди, які були в тій фурі, вони поклали мене на узбіччя і почали витягувати брата і маму, та раптом машина вибухнула і всі загинули на місці, згоріли живцем… – Женя зупинилася і витерла сльози, що виступили. Феофаній підвівся, налив у склянку води і подав Жені. Вона її випила, і продовжила: – А я лежала на узбіччі і дивилася як вони горять… – очі Жені стали скляними. – Потім мене віддали бабусі, вона не особливо хотіла мене брати, адже вважала мене винною в їхній смерті, та і я сама так вважала, потім мене скрізь переслідувала ця історія, всі уникали мене, деякі навіть вважали проклятою, часто ображали, на цьому грунті я почала заїдати всі свої переживання і травми, невдовзі я перетворилася в ось ЦЕ, – Женя показала на всю себе. – Я навіть намагалася накласти на себе руки, це було в школі, я забралася на дах десяти поверхової будівлі і збиралася вже стрибнути, тому що більше не могла терпіти всі нападки однолітків і суворість бабусі, вона мені все забороняла, била і всією душею ненавиділа, але тоді мене врятував фізрук і те, тільки тому, що їм не потрібні були випадки, які б зіпсувати репутацію школи. Ось так якось.

– Так, тяжка у тебе ноша, я тебе розумію, але ніколи не варто вдаватися до такої міри, як самогубство, запам'ятай, не ти собі дала життя і не тобі його забирати! Все в житті можна пережити, але треба вміти відпускати минуле, інакше воно вб'є твоє сьогодення та майбутнє! Ось подивися, що ти вчора мало не зробила, я все бачив, я за вами спостерігаю, і якби не Дмитро, то, можливо, ти зараз не сиділа б переді мною, розумієш це?

– Так, розумію, – Женя опустила очі.

– Так ось, на тебе легко впливати за допомогою твого минулого, адже ти досі себе звинувачуєш, відпусти його та пробач нарешті собі! Ти мене почула? – Феофаній заглянув у вічі Жені так, наче в душу.

– Так, я намагатимусь, – з невпевненістю в голосі сказала Женя.

– А Дмитро зможе тобі допомогти! Ну все, йди, добре подумай над усім, що я тобі сказав! Бережіть один одного і тримайтеся разом, інакше нам не перемогти, – сказав Феофаній, проводячи Женю до дверей.

– Добре, дякую Вам, і Ви теж бережіть себе, до побачення! – сказала Женя, виходячи з будиночка Феофанія.

– До скорого! – сказав їй услід Феофаній. Женя швидко попрямувала до пляжу, зарядка вже закінчилася і на пляжі нікого не було, всі пішли приводити себе до ладу, навіть вихователі, вона скористалася моментом і пройшла в корпус, дівчат, як і передбачалося, в кімнаті не було.

– Чому тебе не було на ранковій руханці? – зазирнула до кімнати вихователька. Женя трохи розгубилася.

– Я щось погано почуваюся.

– То може тебе до медпункту провести?

– Ні, дякую, мені вже краще, – відповіла їй Женя.

– Добре, але, коли гірше стане, одразу йди до медпункту!

– Хто б казав, так за моє здоров'я переживає, ніби то не вони дітей убивали! – пробурмотіла собі під ніс Женя.

– Що, вибач? Не розчула, – перепитала вихователька.

– Кажу, добре, обов'язково зайду! – сказала Женя.

– Добре, відпочивай! – сказала вихователька і нарешті пішла. Тут і дівчата повернулися.

– Що вона тут робила? – запитала Аня.

– Нічого, заходила спитати, як я.

– Ти була у старого? – запитала Ніка.

– Так, була.

На цьому їхня розмова закінчилася, а тим часом Влад помітно нервував. Він не знав, як піти до Феофанія, бо слідкували на ними постійно. Він був спостережливим і вже помітив, що хлопців одразу вели до медпункту, там напевно щось погане відбувається, і медсестра була дуже підозрілою, вона постійно дивилась на нього. Хоча вона на всіх дивилася дивно і злісно, ніби вона хижак, а вони - здобич.

Ніч у Влада була неспокійною, з лісу постійно було чути виття. Влад підійшов до вікна і дивився на нічний табір. Вночі він був прекрасний, Місяць повністю освітлював територію. А в далині був ліс, який зберігав у собі багато таємниць та загадок. Виття посилилося, але раптом пролунав постріл і все затихло, із медпункту вибігла медсестра, вигляд у неї був схвильований, вона говорила по телефону, Влад трохи відійшов від вікна, але все ще спостерігав. За кілька хвилин вона викинула телефон і забігла до медпункту, ще за хвилин десять кілька людей, серед яких була старша, пішли у медпункт.