denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

Ось тепер Влад остаточно заплутався, він не розумів, хто стріляв і чому медсестра так нервувала. Тієї ночі він майже не спав. Вранці він дізнався, що вночі зникли ще кілька дітей. Руханку ніхто не оголошував, і фізрук зник. Вийшовши з кімнати, Влад зустрів Аню.

– Привіт, як спалося? – запитала у нього Аня.

– Не дуже, Ань, вони щось починають, щось у них явно не за планом йде.

– Може, хтось дізнався про їхню контору?

– Мені здається, що це той старий. Сьогодні спробую все дізнатися в нього.

– Будь обережний, добре?!

– Не хвилюйся.

Звичайно, Влад сказав це, щоб не турбувати і так схвильовану Аню. Але плану втечі він не мав. Він дочекався, поки всі прокинуться і вийдуть надвір, і коли це сталося, він швидко попрямував до лісу. Влад навіть здивувався, що йому так легко і просто вдалося втекти.

Але Феофанія вдома не було, і Владу довелося чекати на нього. Але старий прийшов за кілька хвилин, у руках у нього була мисливська рушниця.

– Ти вже тут, щось рано сьогодні.

– То це Ви стріляли? - запитав Влад.

– А чому саме я?

– Ну, у Вас рушниця.

– Це ще не означає, що я стріляв.

– Я вночі постріл чув.

– Я теж чув, але стріляв не я, у цей ліс часто заходять мисливці, погань постріляти, – останні два слова старий сказав дуже тихо.

– Що, перепрошую?

– Кажу, заходь, бо прохолодно тут вранці.

Влад зайшов у будинок, всередині його мучив страх і паніка, він не знав про що вони будуть говорити, і ще рушниця ця.

– Що турбує тебе? – запитав старий.

– В якому сенсі?

– У прямому сенсі, я бачу, що ти нервуєш, і бачу, що це пов'язано не лише з табором. Розповідай.

– Я навіть не знаю, з чого почати.

– Почни з самого початку, – спокійно сказав Феня.

– У мене не було нормальної родини.

– Ну, не кажи так.

– Це правда, моя мати пішла з життя, коли я був ще маленьким. Пішла за власним бажанням.

– Це жахливо, що її підштовхнуло до таких дій?

– Мій батько, він добре заробляє, але він жахливий чоловік, коли пив, бувало, піднімав на неї руку, або взагалі днями додому не приходив, ось вона й не витримала. А він уже за рік, привів у будинок нову дівчину.

– І ти з нею не ладнаєш?

– М'яко кажучи, я ненавидів їх. Потім просто став байдужим, мені було все одно на них і на себе, я часто пропускав школу, міг просто лежати весь день і нічого не робити, у мене зникло бажання жити, я вже не бачив сенсу у своєму існуванні.

– Смерть близької нам людини, це завжди складно, але будь-які труднощі можна подолати, якщо взяти себе в руки. Життя – найцінніше, що є у людини, і сенс у житті будь-якої людини є. Людина може не мати дому, грошей, сім'ї, але життя в неї є завжди. Життя ти не купиш і не продаси, і воно всього одне в тебе. Ти ще молодий і звик витрачати його на безглузді речі та непотрібних тобі людей, коли доживеш до моїх років, от тоді і зрозумієш. А щодо злості, просто стань вільним від неї, злість і ненависть не повернуть тобі матір, ти тільки руйнуєш себе.

– Мені здається, я вже себе зруйнував.

– А ось і ні, ти просто розлінився ось і все, знайди хобі, займися тим, чим ти завжди хотів зайнятися.

– Здається, я Вас зрозумів.

– Ось, і налагодь стосунки з близькими. Вміння прощати – ознака великої людини!

– Дякую Вам, дякую величезне.

– Іди в табір, я помолюся за тебе і твоїх друзів, завтра, коли прийдете на пляж, ти і Микита йдіть у сад, там ми й обговоримо подальші дії, настав час діяти радикально і рішуче.

Тільки Феофаній сказав це, як пролунало виття, старий миттю схопив рушницю і вибіг на вулицю, за ним вибіг і Влад.

– Що це було? – запитав Влад.

– Швидко біжи до табору!