denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Нумо! Зроби це! – почулося за дверима.

– Так, ти маєш рацію, ми все одно всі тут помремо! Який тоді сенс у цьому всьому, у цьому Феофанії та його грі, може пощастить і нас не вб'ють? Нісенітниця якась! А якщо моя смерть дасть зрозуміти, що тут небезпечно? Що якщо написати записку з усім, що я знаю, раптом це врятує життя всім, хто зараз у цьому чортовому таборі? – у голосі Жені з'явилася надія.

– Так, тільки зроби це швидше! – тиснула тварюка.

– Женя, не роби цього! Прошу не роби нічого! – пролунав голос Діми за дверима. Він намагався увійти до кімнати, ось тільки двері були зачинені.

– Дмитро, це ти? – запитала Женя, взявши в руки лист і ручку.

– Так, Женя, це я! Будь ласка, прошу тебе не слухай цієї тварюки і нічого з собою не роби! – грюкав у двері Дмитро.

– Ні, ти не розумієш, я маю це зробити! Тоді у всіх, хто тут, з'явиться шанс залишитися живим! – Женя почала писати на аркуші все, про що вони дізналися за час перебування в таборі.

– Та який в біса шанс? Невже ти не розумієш? Ніхто за межами цього табору навіть не дізнається про твою смерть! Нас усіх уб'ють, якщо ми здамося, і ніхто навіть шукати не буде! Адже ми всі пухлини суспільства, непотрібні навіть своїм близьким, нас навіть шукати ніхто не буде, ці тварюки все ретельно продумали! А після нас вони відмиють свої руки і цей табір і продовжать шукати таких самих, як ми і вбивати їх! Невже ти ще цього не зрозуміла? – поспіхом випалив Дмитро, і почав шукати чим би можна було відчинити двері, його погляд упав на браслет, який колись йому подарувала його мати, він був із тонкого золота і з гумовою вставкою. Тонким золотом можна було відкрити замок, але для цього потрібно було зіпсувати браслет.

– Йди звідси, будь ласка, я не хочу, щоб хтось був поруч у цей момент! – Женя продовжувала писати.

– Женя, послухай мене, це того не варте, твоя жертва буде марною! – Дмитро зняв браслет і витягнув вставку, скрутив тонкий метал і намагався відкрити замок.

– Це не лише через це!

– А що може бути ще? – сказав Дмитро, не залишаючи спроб відкрити двері, в цей момент він пошкодував, що вибрав битися в дитбудинку замість того, щоб чомусь навчитися.

– Може, ще як може! – сказала Женя і поклала ручку на стіл. Її погляд перевівся на лезо. Тварюка стояла і єхидно посміхалася.

– Женю, просто послухай мене! – замок нарешті піддався і клацнув. Двері відчинилися, і Дмитро увійшов до кімнати, тварюки вже не було, Женя сиділа на підлозі біля вікна і притискала лезо до зап'ястя. – Поклади лезо на підлогу! Не роби дурниць, прошу тебе! – Дмитро почав повільно до неї підходити.

– Не підходь до мене! І йди звідси, я все одно це зроблю! – Женя заливалася сльозами і продовжувала притискати лезо.

– Прошу, не залишай мене одного! – Дмитро став поруч і вдивлявся в обличчя Жені.

– Я тобі ніхто! Як і для всіх тут! Як для всіх, хто колись був у моєму житті! – Женя натиснула на лезо і потекла кров, але її рухи все ще були нерішучими, хлопець скористався моментом і перехопив її руку. Женя випадково зробила поріз на руці Дмитра.

– О, Боже, що я накоїла!? Дмитро, вибач, будь ласка, зараз я спробую чимось обробити, – захлинаючись сльозами, Женя встала і хотіла було шукати аптечку, коли Дмитро схопив її за руку і притяг до себе.

– Заспокойся, зараз вона сама зупинитись, рана неглибока, – сказав Дмитро і обійняв Женю.

– Навіщо ти мені завадив? – запитала Женя і заглянула хлопцеві в очі.

– Тому, що ти стала єдиним світлим промінчиком у моїй непроглядній темряві, і якщо з тобою щось трапиться, я теж довго не протягну, зрозуміло?

– Так, – схлипуючи, сказала Женя, притулилася до Дмитра і знову заплакала.

– Підеш завтра до Феофанія і розкажеш про все! Він допоможе тобі, – Женя нічого не відповіла, тільки закивала головою. – Ну от і добре, а тепер лягай спати.

– А як же твоя рука? – Женя подивилася на руку Дмитра, з рани вже не йшла кров, там утворилася кірка, рана і справді була неглибока.

– Та все з нею нормально, не хвилюйся.

– Добре, тільки не йди, будь ласка! – Женя взяла Дмитра за руку.

– Добре, лягай я буду поруч поки не прийдуть дівчата, – Женя кивнула і лягла в ліжко, через деякий час вона заснула, фільм закінчився, всі розійшлися по кімнатах.

– Гей, що ти тут робиш? – з претензією в голосі сказала Ніка.

– Тихо ти, я вже йду, – сказав Дмитро, обійшов Ніку і зупинився біля Ані. – Наглянь за нею і не кидайте її одну, будь ласка.

– Добре! А що трапилось? – Аня стривожено подивилася на поріз на руці Дмитра.

– Завтра Женя, якщо захоче, все сама розкаже, – хлопець розвернувся і пішов. Всі вляглися спати, а виття звірів так і не припинялося, тільки здавалося, ніби воно все ближче і ближче до табору.

Настав ранок. Вихователі раптом вирішили провести ранкову зарядку, яку, до речі, не проводили вже три дні поспіль.

– Так, вишикувалися! – командував фізрук, погода все ще була похмура. Наші герої теж вийшли. Женя нічого дівчатам не пояснила, сказала тільки, що знову приходила тварюка в мантії. Почалася пробіжка пляжем. До Жені підбіг Дмитро, сказав, що зараз найзручніший момент, щоб промайнути в ліс. Женя так і зробила.