Джон Апдайк - Іствікські відьми

покупців і дерев’яною даниною мертвій релігії (колядки під магазинами дрібничок, жалюгідні ясла на площі Причальній-Казмірчака, ялинка, встановлена в другому кінці Док-стрит у тій великій, круглій мармуровій урні — поїлці для коней), весь грудень зараз уже належав до багатьох речей, прибраних із Клайдового велично спрощеного календаря. А ще в наступному місяці не доведеться платити рахунок за опалення. Чи за газ. Та він зневажав те незграбне очікування, якого вимагає газ, та й не хотів, аби останнім, що він побачить у реальності, стали нутрощі духовки, в які він запхав голову, ставши навкарачки в рабській позі пса, що чекає, коли його нагодують. Він відкинув безладдя з ножами, лезами й ванною. Пігулки були безболісним і акуратним методом, але одним із вибриків Фелісії була дивакувата ворожість до фармацевтичних компаній, які, за її словами, намагалися створити упороту Америку, країну наркозалежних зомбі. Клайд усміхнувся, глибока зморшка на його щоці підсмикнулася вгору. А дещо зі сказаного його старою таки мало сенс. Вона не просто молола абищо. Проте він не вважав, що вона мала рацію про Дженніфер та Кріса; він ніколи не хотів і не сподівався, що вони завжди лишатимуться вдома, його лише образив Крісів вибір такої нікудишньої професії, як сцена, і переїзд Дженні аж ген куди, аж у саме Чикаго, і те, що вона підставляє себе під рентгенівські промені, опромінюючи яєчники, тож може ніколи не народити йому онуків. Вони також кудись поділися, онуки. Завести дітей — це щось, що, як нам здається, ми повинні зробити, бо так вчинили наші батьки, однак тільки-но це зроблено, діти стають черговими представниками людської раси, і це трохи розчаровує. Дженні та Кріс були хорошими, спокійними дітьми, і це також дещо розчаровувало; поводячись гарно, вони уникали Фелісії, котра, молодша і ще не настільки втягнута у свій альтруїзм, мала жахливий норов (безперечно, в основі цього лежала сексуальна незадоволеність, але ж як може чоловік тримати жінку водночас захищеною і збудженою?), а принагідно діти уникали і його. Маючи близько дев’яти років, Дженні хвилювалася через смерть і якось було спитала в нього, чому він не молиться з нею, як інші татусі, і хай він не знайшов, що відповісти, та це було найближче їхнє зближення. Він завжди намагався читати, а підходячи до нього, вона відволікала. Якби Дженні мала кращих батьків, з неї виросла б свята; ці світлі ясні очі, обличчя гладеньке, ніби на фотографії, з якою попрацював ретушер. До народження дівчинки Клайд, по суті, ніколи й не бачив жіночих геніталій — таких милих і пухкеньких, ніби дві бліді булочки на тарілці з випічкою.

Навколо них, навколо нього, місто поринуло в тишу: на Людовік-стрит не чути жодної машини. В нього розболівся шлунок. Так ставалося зазвичай о цій порі вечора: зародкова виразка. Док Пет якось сказав йому: «Якщо вже вам треба пити, то бодай не забувайте їсти». Одним із прикрих побічних ефектів його роману з Зукі було те, що він пропускав обід, щоб потрахатись. Бувало, вона приносила баночку кеш’ю, але з його поганими зубами він більше не любив горіхи — крихти потрапляли під протез і дряпали ясна.

Вражаюче: жінки — любов ніколи не переповнює їх до краю. Якщо гарно постараєшся, вони хочуть ще вже наступної миті, це ніби друкувати тираж газети. Навіть Фелісія, хай вона й казала, що ненавидить його. О цій порі вечора він би саме робив черговий ковток біля напівзгаслого вогню, даючи їй часу влягтися в ліжко й заснути, чекаючи на нього. Виговорившись, вона вже за мить провалювалась у праведне забуття. А зараз він задумався, чи не мала вона часом гіпоглікемії: зранку прокидалася з ясною головою, і від примарної аудиторії, для якої вона читала свої промови, не було й сліду. Здавалося, вона ніколи не втямлювала, як розлючувала його. Бували ранки, по суботах чи неділях, коли вона залишалася в нічнушці, провокуючи його до замирення. Ніби можна подумати, що чоловік і жінка, які проживають багато годин свого життя разом, можуть знайти момент для примирення. Втрачені можливості. Якби ж сьогодні він стримався й дав би їй безпечно піднятися в кімнату… Але ця нагода, разом з його онуками, лікуванням покоцаного випивкою шлунка і проблемами з зубним протезом, також зникла з горизонту.

У Клайда склалося враження, ніби він розмножився, як фантомне зображення на екрані телевізора. О цій порі вечора він, серед параду таких фантомних зображень, піднявся б сходами. Сходи. В’яла, суха, стара мотузка й досі звисала в його руці. Її павутина налипла йому на вельветові штани. Боже, дай мені сили.

Сходовий марш був доволі великою вікторіанською конструкцією, що робила виток на півшляху, відкриваючи огляд на заднє подвір’я із садом, колись доглянутим, але в останні роки трохи занедбаним. Якщо прив’язати мотузку до основи верхньої балюстради, має вистачити місця над нижнім маршем, який може послугувати такою собі шибеничною платформою. Він поніс мотузку нагору, до майданчика другого поверху. Працював похапцем, боячись, що алкоголь може здолати й вирубити його. Подвійний вузол робиться справа наліво, а потім зліва направо. Ніби ж так? З першої спроби вийшов бабин вузол. Було важко рухати руками у вузькому просторі квадратної основи балюстради; він пообдирав пальці. Здавалося, руки розміщені на величезній відстані від очей і ніби світяться, як занурені в чарівну воду. Знадобилися дива обчислення, аби вирахувати, де має бути петля (не більше шести-восьми дюймів під вузькою обшивочною дошкою з її зворушливо делікатною ліпниною, інакше його ноги торкатимуться сходів і та сліпа тварина — його тіло — почне борсатись, борючись за життя) і наскільки великою вона має бути для його голови. Надто велика, і він провалиться; надто зручна, і він заледве задушиться. Катівське мистецтво: шия повинна зламатись, він читав про це багато разів, завдяки раптовому різкому тиску на шийні хребці. В’язні в тюрмах використовують власні паски, і їх знаходять із посинілими обличчями. Кріс був у бойскаутах, але це було багато років тому, і там стався скандал з їхнім вожатим, після якого загін розформували. Клайд нарешті зробив сякий-такий зашморг і звісив мотузку з поруччя. Глянув згори, перехилившись через балюстраду, — і від видовища йому закрутилося в голові; мотузка злегка колихнулась і продовжила гойдатися, перетворившись на маятник, через подув вітру, що без запрошення ввійшов до будинку з протягами.

Клайдове серце було вже не на місці, але з методичною спрямованістю, яка б упоралася з десятьма тисячами газет, він пішов у теплий підвал (стара пічка все жувала й жувала паливо)