Джон Апдайк - Іствікські відьми

чого зробити, і дещо з цього буде дуже складним, дивовижним чином оновлена перспектива надавала кожній його дії прямокутної чіткості, мовби він і справді повернувся до тих ілюстрованих дитячих книжок, які Фелісія з презирством викликала в його пам’яті. І як же воно цікаво вийшло з її боку: вона мала рацію, він любив дні, коли, хворіючи, не йшов до школи й лишався вдома. Вона знала його аж надто добре. Шлюб — це ніби двох людей замикають в одній кімнаті й змушують перечитувати один і той же розділ, знову й знову, допоки слова не перетворяться на суцільне безумство. Йому здалось, ніби вона схлипнула на підлозі, але він вирішив, що це всього лише вогонь поглинув крихітну жилку з живицею.

Будучи сумлінною, акуратною дитиною, Клайд обожнював архітектурні креслення — ті, які зображували кожну рейку, одвірок чи карниз і відкривали трикутні зменшення перспективи. За допомогою лінійки й синього олівця він продовжував ці убуваючі лінії аж до точки стику, навіть коли ця точка лежала далеко за межами сторінки. Йому було приємно усвідомлювати те, що така точка існує, і, либонь, перший погляд у світ шахрайства дорослих відкрив йому, що художники змахлювали в багатьох блискучих малюнках: у них не існувало точної точки стику. А зараз Клайд уже власною персоною дійшов до цього місця, де сходиться перспектива, і все навколо нього було чітке й крихке. Обширні проблемні поля — випуск «Вісника» за середу, організація їхнього наступного побачення із Зукі, ця безконечна борня коханців у пошуку приватності й не скрипучого ліжка, рецидивний біль від одягання назад білизни й покидання її, необхідність проконсультуватися з Джо Маріно щодо несправності пічки, трубопроводу й батарей у цьому будинку, на яку більше не можна заплющувати очі, не надто здалий стан його печінки і слизової шлунка, періодичні аналізи крові й консультації з доком Петом і всі оті оманливі поліпшення, гарантовані його печальним станом, а зараз ще й нескінченна тяганина з поліцією й судами — кудись поділися, лишивши по собі тільки обриси цієї кімнати, лінії на її столярці, чіткі, як лазерні промені.

Він випив залишки напою великим залпом. Пошкребло в кишках. Дарма Фелісія казала, що в нього кишка тонка. Ставлячи склянку на поличку каміна, периферійним зором він не міг не помітити положення її ніг: незграбно розкинуті, ніби роблячи крок у якомусь заплутаному танці. У Варвікській старшій школі вона й справді вправно танцювала джиттербаґ[59]. Той чудесний, гойдливий, вау-вавний звук біґ-бенду, який у ті дні вміли відтворювати навіть невеличкі місцеві оркестри. Коли вона готувалася крутитись, між її зубів показувався кінчик її дівчачого язика. Він схилився, підняв з підлоги Лукреція й повернув його на своє місце на полиці. Спустився в підвал пошукати мотузку. Стара, ні на що не придатна пічка жувала своє паливо з натужним скімленням; її крихкий, іржавий щиток пропускав стільки тепла, що підвал був найзатишнішим місцем у будинку. Ще там була стара пральня, в якій попередні власники лишили допотопну машинку «Бендікс» із ручним віджимом, старим запахом лігроїну й навіть кошиком із прищепками, причепленими до круглої бляшаної кришки. Він колись грався в ігри прищепками, розмальовуючи їх як маленьких довгоногих чоловічків, одягнених у круглі капелюхи, схожі на матроські шапочки. Мотузка для білизни, вже ніхто не використовує мотузку для білизни. Але там лежав цілий моток, обережно змотаний і запханий серед плетива павутини за стару машинку. Його веде, зненацька усвідомив Клайд, невидима рука Провидіння. Своїми непрозорими руками — жилавими, вузлуватими, бридкими старечими клешнями — він рвучко сіпнув мотузку й оглянув шість-вісім футів її, чи не протерта вона десь, бо тоді може луснути. Знайшов під рукою іржаві ножиці й відрізав необхідну довжину.

Це ніби сходити на гору, роби один крок за раз і не дивись далеко вперед: це рішення м’яко винесло його вгору сходами, із запиленою мотузкою в руці. Він звернув ліворуч, на кухню, і звів погляд. Стелю тут понизили під час ремонту, і вона являла собою неміцну поверхню з текстурованих целюлозних плиток, які тримала решітка алюмінієвих кріплень. Усі інші кімнати, знизу, мали дев’ятифутові штукатурені стіни; орнаментовані кріплення для канделябрів, на жодному з яких більше не висіло ніяких канделябрів, не витримають його ваги, навіть якщо він вилізе на драбину і знайде виступ, щоб обв’язати довкола нього мотузку.

Він повернувся до своєї бібліотеки налити собі ще одну склянку. Вогонь горів уже не так весело, і не завадило б підкинути ще одне поліно; однак така заувага, накладена на широчезний пласт турбот, більше не була доречною, не стосувалася його. Знадобилося трошки часу, аби звикнути до того, що неймовірно багато речей більше не матимуть сенсу.

Він відсьорбнув зі склянки й відчув, як димний бурштиновий ковток спускається до травної системи, яка також барахлила. Згадав затишок підвалу й подумав, що коли він пообіцяє жити в старому вугільному бункері й ніколи не виходити, йому можуть пробачити й загладити все. Проте ця низькопоклонницька думка забруднила собою чистоту, яку його розум здобув кілька хвилин тому. Думай далі.

Можливо, проблема в мотузці. Вже тридцять років він працював у газеті й знав багате розмаїття методів, якими люди позбавляли себе життя. Взагалі-то, самогубство в автомобілі було одним із найпоширеніших; щодня автомобільних самогубців ховали задоволені священики й неображені кохані. Однак цей метод був ненадійний і аж до безладу публічний, а в цій точці стику всі естетичні упередження, які Клайд придушував живучи, здавалося б, завирували разом з óбразами з дитинства. Дехто, за умови наявності полум’я в каміні, жахливих доказів на підлозі й цілковито дерев’яного будинку, міг би влаштувати собі похоронне багаття. Втім це залишить Дженні й Кріса без спадку, а Клайд бо не з тих, хто, ніби Гітлер, хочуть забрати світ із собою в могилу; Фелісія сказилася, навівши таке порівняння. До того ж, чи може він довіряти собі, що, рятуючи свою обпечену шкуру, не вибіжить на газон? Він не буддійський монах, що дисциплінував своє боягузливе звіряче тіло й може сидіти в мовчазному протесті, допоки від нього не залишиться купка обвугленого м’яса. Газ видавався безболісним варіантом, але ж він не механік і не має липкої стрічки і шпаклівки для вікон, аби утеплити численні вікна на кухні, чия просторість і освітленість стали одним із факторів, що посприяли їх із Фелісією рішенню купити цей будинок тринадцять років тому, в грудні місяці. А весь цьогорічний грудень, подумалось йому з винуватою радістю, грудень з його короткими, темними, блискучими днями, блідою юрмою