Рік Вейкман (Wakeman) - Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)

кіно: Кастро вийшов на сцену, оточений рядами військових, героїв війни та старих солдатів. Атмосфера була абсолютно напруженою, коли Кастро піднявся, щоб підійти до мікрофона.

Він говорив чотири години.

Без заміток.

Іветт перекладала нам із Рейчел, поки він говорив. Він був пристрасним, інтелектуальним, переконливим – це був справді дивовижний досвід. Цікаво, що в його словах було не те, що я думав, що почую. Це не була якась величезна антизахідна риторика чи гасла. Йшлося про те, як ми маємо дбати про світ і як ми повинні розуміти, як ми витрачаємо енергію та їжу, і, зрозуміло, він запитав, чому американський уряд, здається, не усвідомлює цього. Він навіть сказав, що вважає, нібито американці розуміють проблему: що Куба любить американців, але уряд США – це інша справа.

Можна подумати, що чотири години виступу будуть нудними, виснажливими, тупими, але я повинен вам сказати, що це було неймовірно.

Але мало стати ще більш неймовірним.

Після того, як Кастро закінчив, люди скандували його ім’я, і у величезному театрі все ще панувала феноменальна атмосфера, майже як на рок-концерті, коли публіка бажала ще. До Івет підійшли деякі урядовці, а потім вона повернулася, щоб поговорити зі мною.

- Фідель хотів би зустрітися з тобою, Рік.

Потім нас супроводжували бічним проходом у протилежному напрямку до публіки, яка вже виходила, і через двері, які вели в задню частину залу. Цікаво відзначити, що безпеки було мало або взагалі не було. Ніякої озброєної охорони чи чогось подібного. Звичайно, я думав, що просто вишикуюся в черзі з кількома сотнями інших людей, потисну руку Кастро, коли він проходитиме повз, і, якщо пощастить, скажу "Привіт".

Як я міг помилятися? Були лише я та Рейчел, мій тур-менеджер Пол Сілвейра та Рікі Брага. Ми розмовляли майже сорок хвилин віч-на-віч через його перекладача.

Я назавжди запам’ятаю, як він дивився мені прямо в очі, а перекладач сказав: "Фідель знає, що ви гуманна людина, і хоче, щоб ви знали, що він теж такий. Важливо піклуватися один про одного. Завжди пам’ятайте про це". Він розповів про те, як його хвилювало те, що люди голодують, і як він почув, що я хороша людина, яка піклується про такі речі. Це була справді найдивовижніша ситуація, у якій я опинився, не просто зустрівся кубинським лідером, а й поговорив з ним, і, що ще більш фантастично, він знав про мене певні речі. Коли наша бесіда підійшла до кінця, я сказав, що для мене було великою радістю зустрітися з ним, і, завершуючи коментар, запитав його, коли він виступатиме наступного разу. Він був відомий тим, що просто вирішував виступати спонтанно, не заплановано, іноді в дуже короткий термін.

- Завтра ввечері тут.

О чорт.

Завтра ввечері я мав грати тут два концерти.

Іветт точно знала, про що я думав, і вступила в поспішні та тихі розмови, що велися кубинською іспанською. Кастро уважно слухав, а потім нахилився до мене. Я не був наляканий, але побоювався; незважаючи на те, що він дуже дрібний чоловік, він мав таку величезну харизму, і я не знав, як він відреагує. Зблизька його обличчя було дуже незграбним і ніяк не таким, що виділяється, а ще він набагато вищий, ніж виглядав по телевізору.

Він посміхнувся, а потім заговорив через свого перекладача.

- Фідель каже, що ти будеш грати тут завтра ввечері. Він знайде інше місце, де буде виступати. - Перекладач продовжив від імені Фіделя: - Оскільки я виступаю, на жаль, я не буду присутній на концерті, але багато з моїх урядовців, особливо міністр культури, збираються бути тут.

І з цим він пішов.

Знаєте, хоча я їздив на Кубу, щоб зібрати кошти для дитячої онкологічної лікарні та лікувального центру, я був приголомшений, дізнавшись, що отримав найжахливішу пресу в Америці. Мене не хвилювало те, що вони говорили на професійному рівні, я звик до цього, але мені було огидно, що вони були настільки злими щодо поїздки з такими добрими намірами. Жоден американський журналіст не потрудився запитати мене про лікарню чи дітей, жоден. Все, про що вони дбали, це різкі напади на того музиканта, який наважився змішатися з кубинцями та Кастро. Один навіть написав, що я приїхав туди свідомо, щоб підтримати комуністичний режим. Як затяті тетчерівці, вони, очевидно, не зробили домашнього завдання! Мені було так огидно, це було абсолютно обурливо, і я подумав, що я не маю цього пустити їм плазом, тож опублікував великий матеріал на своєму Інтернет-сайті rwcc.com. Я пояснив, що сама лікарня була абсолютно фантастичною – у лікуванні раку кубинці, здавалося, були на світлові роки попереду будь-якої іншої країни західного світу. Вони можуть вилікувати рак або уповільнити його розвиток, який тут, на Заході, вважається смертельним – і це було цілком феноменально. Ми зустріли найчудовіших дітей, ходили на їхні вечірки та грали з ними. Це було так чисто і так збагачувало; але все, що американські писаки могли робити, це критикувати.

Майже все, що західний світ говорить нам про Кубу, є невірним. Громадськість годують тим, чим годують, але це неправильно. Справа в тому, що Куба справді є перлиною Карибського басейну, лише за два кроки від американського узбережжя, і західний світ дратує те, що вони не можуть її контролювати.

Однак це анітрохи не зменшує дивовижного часу, який я провів на Кубі. Після того, як ми зіграли на цих концертах, ми зіткнулися з, здавалося б, непереборною проблемою вивозу нашого обладнання з країни. Як я вже згадував, літаки, що летіли з Куби, не могли вмістити наше спорядження, тож, що дивно, Кастро втрутився та наказав меблевим майстрам виготовити дерев’яні ящики на замовлення, щоб вони точно підходили – вони виглядали на найдорожчі труни у світі! Він навіть попросив виробника килимів зробити точні обгортки всередині корпусів і навколо інструментів. Люди працювали двадцять чотири години на добу вночі, щоб зробити їх для нас, як його жест подяки нам за поїздку на Кубу. Чудово.

І так, у мене на складі є Че Гевара. Ну, не зовсім весь, але маленька частина. Ось як.

Під час мого перебування там мене відвезли до меморіалу Че Гевари на півночі острова. Його останки були знайдені в Болівії, де він був убитий, повернуті на Кубу і покладені в труну в цій могилі. Це було так цікаво.

Коли ми покидали Кубу з усіма нашими виготовленими вручну дерев’яними ящиками, готовими до відправки в аеропорт; Іветт підійшла до мене і сказала: