Галина Курдюмова - Наречена для Демона., Галина Курдюмова

Рокнет тільки руками розвів:

 - На жаль. Всемогутні ми тільки в межах своїх світів.

 - А як ви змогли покликати нас на допомогу? - поцікавилася я, підтягуючи крісло ближче. - Адже це був ваш поклик?

 - Е-е... Так. Моя свідомість не спала, я зумів використати ментальну силу. Так само, як викликав на екран інструкцію по виведенню з анабіозу.

О, а я думала, що це мої думки матеріалізуються!

 - А інших демонів, які приходили сюди раніше, - продовжував Мирт допит, - ви теж кликали?

 - Ні, до вас у мене не виходило нікого покликати.

 - А що з ними трапилося?

 - Не можу знати.

- А чому навколо корабля розповзається, мов виразка, зона з дивними властивостями?

 - Не можу пояснити. Мені слід вивчити ситуацію, щоб розібратися в тому, що відбувається.

 - Рокнет, - знову влізла в розмову я, - а нам ви зможете допомогти вибратися з цієї зони?

 - Так, звичайно, - закивав чоловік. - Тільки спочатку мені потрібно кілька днів, щоб зміцніти і розібратися з поломками. Якщо корабель підняти не вдасться, ми підемо пішки. Не хвилюйтеся, все буде в повному порядку! Але зараз я хотів би відпочити. Не проводите ви мене, люб'язний Мирте, до моєї каюти? Та й вам, судячи з усього, спокійний міцний сон не завадить.

Так, рухався Рокнет з великими труднощами. Нам довелося взяти його з обох сторін під руки, щоб довести до найближчої каюти і укласти. Він пояснив, де взяти снодійне, і, коли я принесла йому пачку, переконував нас теж прийняти ліки, які повинні були допомогти повноцінно розслабитися і відновитися. Щоб не ображати господаря ми погодилися і взяли по парі таблеток.

Залишивши Рокнета відпочивати після двадцятирічного анабіозу, ми вибрали каюту для себе.

 - То що, - потрясла я таблетками, виглядаючи з-під ковдри, - потрібні нам вони, щоб розслабитися?

 - Ми і без них прекрасно розслабимося! - Мирт застрибнув на ліжко, роздягаючись на ходу.

Я відкинула таблетки і простягнула руки, готуючись прийняти мого демона в обійми.