Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Полювання на чорного дика 📚 - Українською

Лариса Підгірна - Полювання на чорного дика

349
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Полювання на чорного дика" автора Лариса Підгірна. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 86
Перейти на сторінку:
доби богів та героїв, являла один із трьох давньогрецьких ордерів-стилів: іонічний, корінфський та доричний.

Згідно із задумом творців, Кьонігсплац бачилася, мабуть, вмістилищем творчої сили й просвітництва, джерелом натхнення, як то було за давніх часів Платона, Софокла, Евріпіда чи Аристотеля. Місцем, де кожна людина могла почуватися причетною до щедрих дарів божественних володарів Олімпу…

Однак за задумом нових господарів Німеччини Королівська площа перетворилася на храм одного-єдиного суворого бога війни. Всюди, куди не поглянь, панували криваві кольори. Мармурові колони та стіни згори до низу вкривали червоні полотнища нацистських штандартів із чітко промальованими по білому тлу чорними, зловісними свастиками. Патрулі й блок-пости, що й не дивно, починалися ще на під’їздах до Кьонігсплац, але тут, на сірому граніті скупчення озброєних військових, розкиданих по всій площі, нагадували зграї чорних воронів, що злетілися поживитися сирою скривавленою плоттю.

Усе це пригнічувало й захоплювало одночасно. Лякало й притягувало.

— Вражає, еге ж? — не без захоплення у голосі мовив Дітріх фон Глофф, немов і сам уперше побачив це грандіозно-драматичне видовище. — Відчуваєте? Таке враження, наче у самому повітрі над Кьонігсплац лунає музика Вагнера… «Входження богів у Вальхаллу»… — майже екзальтовано проказав він. — Мене завжди це захоплює!

— Слів нема… — похитав головою Марко. — Справді, захоплює і вражає… І музика Вагнера, як ви кажете, справді відчувається тут у повітрі… Хоч, гадаю, на початку в архітектурний ансамбль Королівської площі її творцями вкладався геть інший зміст…

— Так, зміст людської слабкості та приреченості, залежності в усьому перед богами, — проказав Дітріх майже театрально. — Та, як бачите, завдяки новому порядку ми змінили цю жалюгідну філософію. Ми взяли заборонений плід і без страху скуштували від нього.

— І стали самі… як боги… — завершив Марко з ледь відчутною, та не зрозумілою для фон Глоффа іронією у голосі. — Можливо, пане Дітріх, ви погодитеся сфотографувати мене на тлі цієї національної величі? На згадку.

— Так… спробую! — проказав ад’ютант Шелленберга.

Узявши з рук Марка фотографічну камеру, він якусь мить покрутив її в руках, зорієнтувався, жестом попросив Шведа зайняти більш статичну позицію. Фотокамера кілька разів клацнула.

— Ось, — Дітріх обережно простягнув Маркові його фотоапарата, — сподіваюся, вдало. До речі… якщо вам цікаво, зараз ми знаходимось поміж північним і південним Храмами честі, гере Макміллан, — вказав фон Глофф наліво і направо. — У них знаходиться впокоєний прах наших шістнадцятьох братів, мучеників, які показали нам шлях до відродження нової Німеччини. Та трагічна подія змусила погляди усієї німецької нації звернути на Адольфа Гітлера. Йому були присвячені заголовки найповажніших газет світу! І знаєте, — не без гордості додав фон Глофф, — жертовність наших товаришів була недаремна, гере Макміллан! Якби не ті знаменні події, ми сьогодні не мали б найвеличнішого вождя нації! Ми б не мали його праці і боротьби.

Захоплення своїм фюрером у Дітріха переходило в його обожнювання. Скидалося на те, що фон Глофф істинно вірує у те, що говорить, і його екзальтованість і захват такі ж реальні, як і ці криваві штандарти зі свастиками на колонах та стінах будівель на Королівської площі.

Звісно, Марко розумів, про що фон Глофф вів мову. Пивний путч у листопаді 1923 року у Мюнхені на площі Одеонсплац. Заколот, який завершився тимчасовою поразкою нацистів, але став мало не «горою преображения» для самого Адольфа Гітлера. Його арешт і подальший двадцятичотирьохденний судовий процес ознаменували кінець старої, приниженої усією Європою Веймарської республіки і народження нового, небувалого монстра, що звівся на її майже бездиханному тілі.

Хто навчив його цього? Хто вклав йому у голову такі думки? Хто керував його волею?

Як і кожен екзальтований гітлер’юнгенд, фон Глофф був нездатен не містифікувати прихід Гітлера до влади. Але хай там як, Гітлер направду використав усю потугу моменту, наче плацдарм для свого наступу. Навіть власне ув’язнення — для написання праці, що стала його особистою програмою дій — «Майн кампф». Про це він роздумував, сидячи в окопах Великої війни, натягнувши на очі залізну каску, похмурий та брудний від пороху. Ось це він бачив: криваві штандарти на Кьонігсплац. Майже демонічну велич нової Німеччини.

Свою велич.

Невдача військового перевороту упевнила Гітлера в одному: до влади можна прийти виключно правовим шляхом, використовуючи всі можливі засоби пропаганди.

— А зараз, будьте ласкаві, гере Макміллан, приготуйте ваші документи, — з незмінною люб’язною посмішкою перебив роздуми Шведа фон Глофф. — Перепрошую… — якось винувато додав він за мить, — але такий порядок.

Марко швидко дістав із нагрудної кишені плаща паспорт, акредитацію та посвідчення від «Обзервер».

— Прошу;.. — він простягнув Дітріху документи, а той і собі — офіцеру охорони…

* * *

У Фюрербау журналістів допустили у тісну кімнатку на першому поверсі. Запропонували каву, канапки й тістечка. Прес-конференція, як і попереджав фон Гофф, була попередньо-загальною, ні про що. Німецька сторона тягнула час.

— Як гадаєте, колего, кому потрібне це жалюгідне окозамилювання? — невдоволено прошепотів журналіст із «Манчестер-Гардіан», що сидів поряд зі Шведом, і Марко із сумом подумав, як йому не вистачає на цьому «окозамилюванні» колеги Флемінга та його чорного гумору. — Всім і так усе зрозуміло! — продовжував той. — Гітлер вирішив надати своїм діям дипломатичної благопристойності лише з однією метою — позбавити Чехословаччину міжнародної підтримки та ініціювати її дезінтеграцію мирним шляхом, увесь час патякаючи про готовність захистити зброєю інтереси якоїсь неіснуючої там німецької нацменшини…

— Розмовляйте тихіше, пане Сандерс! — прошепотів у відповідь Швед. — Серед німецьких офіцерів багато тих, хто прекрасно розуміє англійську. А в цілому ви праві… Так і є.

— Отож бо! — прошепотів знову Сандерс. — Із судетців такі німці, як із нас з вами. Я там бував. Вони навіть розмовляють на діалекті, який у жодному разі похідним від німецької мови не назвеш!

— Усвідомлювати себе істинними арійцями їм допомагає не німецька мова, пане Сандерс, і не білі гетри, в яких вони браво крокують у своїх воєнізованих партійних загонах, — пошепки відповів Марко, — а п’ята колона Третього рейху — «Німецький патріотичний фронт» під керівництвом Конрада Генлейна і нацистська пропаганда, якою їм щоденно промивають мізки. Тож насправді усе простіше нікуди.

— Так! — погодився Сандерс. — Звісно, що так. Ви ж читали текст отієї «миротворчої» промови Гітлера?

Не для того, мовляв, Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців. Мовляв, за спинами «змучених» судетських німців стоїть озброєна німецька нація. Гадаю, не судетці Гітлера хвилюють. Йому потрібна уся Чехословаччина…

Марко хитнув головою.

— І не тільки, — проказав він, — Гітлер давно собі помітив ті території і напрямки, які його цікавлять. Він це навіть не

1 ... 47 48 49 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на чорного дика», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полювання на чорного дика"