Меган Міранда - Ідеальна незнайомка

сама була суцільною таємницею. Можливо, саме тому я не боялася ділитися з нею своїми секретами, адже після нашого знайомства я певний час була наче не своя і ще не сприймала Еммі як реальність. Або ж через те, що вона була для мене геть незнайомою людиною, з тими карими очищами, а через три місяці мала вирушати на місію Корпусу миру – на край світу, де не буде зв’язку з цивілізацією. І я вважала її надійним сховищем для своїх таємниць. Так і сталося. Потрапила під її чари й усе розповіла.

Коли я приїхала до її помешкання, вона глянула на мої торби, на мої речі, скинуті посеред вітальні на бетонну підлогу, і, здається, одразу збагнула, що я змушена була звідкись поспіхом тікати.

– Твоя кімната, – сказала вона, ведучи мене до дверей праворуч від вітальні. – Звиняй, я знаю, що це не хороми.

На підлозі лежав матрац повного розміру, голий, без постелі. Низька стеля, кімната без вікон. Для ще якихось меблів було мало місця.

– Останнім часом я здебільшого продавала речі, а не купувала. Їду наприкінці літа й нічого не зможу з собою взяти.

Не хороми, але мій власний куточок, з дверима, які замикаються – те, що потрібно. Я всміхнулася, подякувала й поволочила свої пожитки всередину. Еммі залишила мене саму. Я розвісила частину одягу на металеві вішачки в шафі. Решту вирішила залишити у валізі – так теж годиться.

У мене був одяг, зубна щітка, декілька коробок ще з коледжу, які я в Пейдж так і не розпаковувала. Доведеться лише подбати про постіль, а без решти цілком можна обійтися.

Коли я вийшла з кімнати, Еммі щось шукала в кухонних шафках. Витягла з морозильної камери пляшку горілки, знайшла пластикові стаканчики, геть запорошені, сполоснула їх під краном і налила нам обом по чималій порції, хоча до вечора ще було далеко. Проте тут, під землею, могла бути й ніч. Тут узагалі міг бути будь-який час доби.

У вітальні стояв помаранчевий диван, запилений і де‑не-де з плямами, але Еммі обрала для нас підлогу. Розповіла, що працює в барі й через кілька місяців поїде звідси. Я сказала, що закінчила факультет журналістики і щойно розпочала стажування. Вона сказала, що не має пари, жалілася, що після школи на особистому фронті суцільне лайно, що романтичні знайомства в її житті трапляються хіба зі співробітниками або з випадковими відвідувачами бару, які самотньо сидять за стійкою, шукаючи пригод.

Я розповіла про своє фіаско з роботою, про те, як вимушено перебралася до найкращої подруги Пейдж та її хлопця. Про те, як нічого про це не сказала мамі, коли вона приїхала на церемонію вручення дипломів, як запевнила її, що вже влаштувалася на омріяну посаду, помешкання винаймаю разом із Пейдж, а не живу в неї через те, що в мене просто немає інших варіантів.

Так ми з Еммі подужали приблизно половину пляшки. Не пам’ятаю, з чого все почалося, що саме вона в мене запитала, що мене підштовхнуло, але раптом я вже розкривала Еммі душу й не зупинялася. Розповіла їй про душ. Як у перший тиждень проживання в Пейдж із Ароном я милася в ванній кімнаті й почула, як клацнув замок, рипнула клямка, як я відчула подув холодного повітря. Як гукнула: «Агов?» – визирнула з-за шторки, але, крім густої пари та ледь прочинених дверей, нікого не виявила.

Пейдж тоді вже влаштувалася до престижної установи в діловому районі. Арон отримав стипендію для своєї наукової роботи й часто працював уранці вдома. Ось така зразкова картина успіху двадцятирічних. І я коло них.

Я розповіла Еммі, як знову зачинила двері, замкнулася і посмикала за клямку – зачинено надійно. Як потім одяглася і підійшла з мокрою головою до спальні Пейдж і Арона.

Постукала й почула: «Заходь!».

Арон мав у вухах навушники-вкладки. Витягнув один із них, побачивши мене на порозі.

– Це ти відчиняв двері? – поцікавилася я.

– Я – що?

Він сидів за столом перед своїм комп’ютером, вилупивши на мене невинні очі.

– До ванної кімнати? – Я прокашлялася. – Тобі щось потрібно було?

– Та ні, – здивованим тоном відповів він. – А тобі щось потрібно?

Я розгублено захитала головою й зачинила двері.

Далі розповіла, як у мене почали зникати речі, а тоді раптом з’являлися десь в іншому місці. Як я вічно мусила питати: «Ви не бачили моєї зубної щітки? Пачки протизаплідних пігулок? Мого чорного бюстгальтера без бретельок?» – а тоді дивним чином знаходила їх на поличці ванної кімнати, у шафі в коридорі або в шухляді Пейдж. І вона, скривившись, простягала мені зниклий бюстгальтер і страшенно дивувалася, як він тут опинився, хто його сюди поклав: «Ти щось шукала, Ліє?».

Я розповіла Еммі, як прокидалася серед ночі від холоду на правому боці – з мене хтось стягнув ковдру і скинув на підлогу. Нікого, ясна річ, у кімнаті не було.

Як не наважувалася сказати Пейдж: «Твій хлопець мене лякає». Бо знала його вже майже рік. Бо вона великодушно прихистила мене в своєму помешканні. Бо в мене не було жодних доказів, лише інстинктивне відчуття, лише підозри.

Як напередодні нашого з Еммі знайомства Арон і Пейдж збиралися до якогось модного ресторану, на ділову вечірку з нагоди вручення нагород співробітникам Пейдж, і Арон перед виходом приготував нам коктейлі. Як зі мною тоді щось сталося. Я сиділа на розкладній канапі, дивилася телевізор і раптом відчула запаморочення, нудоту. Відставила склянку й помітила на дні дивний синюватий осад. Кашкоподібної консистенції, але з дрібними грудочками. Я побігла до ванної кімнати, не тямлячи, що зі мною відбувається. Відкрила шафку з ліками, шукаючи чогось для шлунка чи голови – і побачила пляшечку з ім’ям Арона. Пігулки від болю в спині, якийсь м’язовий релаксант. Вони були такого самого кольору, як той дивний осад у моєму напої. Схопилася за тумбу, ноги не слухалися, але при ясному розумі, ну, майже…

– Гей, тобі недобре?

Ванна кімната попливла перед очима, Арон підхопив мене попід пахви, бентежачи своїм запахом, непокоячи безпосередньою близькістю.

– Що ти робиш тут, Ліє?

Я побачила в дзеркалі його обличчя й тієї хвилини зрозуміла – щось не так. Спробувала обернутися, бо ж він уже мав би вийти з дому? Але Арон лише міцніше стиснув мене руками. Я не знала, як реагувати, мозок відчайдушно намагався знайти якийсь вихід.

Арон затулив мені рукою рота, я напружилася.