Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

Її організація мала вивести технологічний розвиток державних установ на рівень айтішних компаній приватного сектору. За порадою приятеля Ендрю Ґрінгілла — голови адміністрації мера міста Тусон — Джен почала з міст. Від Ґрінгілла вона дізналася, що місцева влада більш бюрократична, але водночас ближча до народу. Організація Code for America приймала заявки від різних міст і відбирала їх на конкурсній основі. Фіналістам виділяли команду програмістів, дизайнерів та інших фахівців із приватних компаній, які протягом року розробляли спеціалізовані програми.

Джен запропонувала мені місце в правлінні, і я охоче погодився. Виявилося, не тільки я поставився до проекту з ентузіазмом: 525 фахівців із технологічних компаній подалися на участь. Ми обрали 20 і розподілили їх між чотирма містами: Бостоном, Філадельфією, Сіетлом та Вашингтоном. Програма офіційно стартувала в січні 2011 року. Після місячного тренінгу, у лютому, технічні фахівці роз’їхалися по містах.

Ми кілька років допомагали міським органам влади розробляти пакети програм, які були «простими, гарними і зручними», як сказав учасник проекту першого року і колишній дизайнер Apple Скотт Сілверман. У рамках проекту було створено сайт з інформацією про школи Бостона; систему відстеження аварійних будинків у Новому Орлеані; краудсорсинговий додаток для очищення пожежних гідрантів від снігу (це був додаток Open Source, тому поширився серед інших міст і використовувався для інших громадських ініціатив, як-от очищення водостічних воронок у Гонолулу та виявлення несправних сирен, які попереджають про цунамі). У місті Санта-Крус учасники проекту створили портал, із допомогою якого підприємцям стало простіше отримувати дозвіл на малий бізнес. Завдяки групі ентузіастів, які розробляли нові програми у вільний від роботи час, з’явилася проста і зручна система моделювання руху громадського транспорту для будь-якого міста.

Працівники міських адміністрацій були вражені, як швидко наші фахівці розробляли й опрацьовували нові програми. Першу версію сайту про школи Бостона створили за півтора місяця. Штатні програмісти Бостонської адміністрації дивувалися, бо для них, за стандартною процедурою, такий проект тривав би два роки й обійшовся б у два мільйони доларів. Щось подібне сказав керівник IT-служби Нового Орлеана Аллен Сквеар про систему відстеження аварійних будинків.

Головне, наші фахівці довели: державні платформи можуть працювати ефективніше. Річ не тільки в тім, що розробки коштували дешевше й вимагали менше часу. Передусім це були розробки з думкою про користувачів. Скажімо, Бостонський сайт замінив брошуру на 28 сторінок, надрукованих восьмим кеглем. Брошура містила багато інформації, але, як більшість виданих державою матеріалів, не задовольняла індивідуальних потреб громадян: не розраховувала окремо для кожної дитини відстань від її будинку до найближчих шкіл. Така брошура була користувачам ні до чого. Розгубленим батькам бракувало зручної системи для вибору школи. Boston Globe цілий рік публікувала статті про цю проблему165. Отож сайт про школи Бостона полегшив життя не тільки багатьом родинам у місті, а й політикам, яких критикували за бездіяльність.

Розробляючи орієнтоване на користувача програмне забезпечення зусиллями кадрів із приватного сектору (й без бюрократичної тяганини), ми переконали чиновників, що державному апарату не обов’язково бути завеликим, неефективним і далеким від народу. Замість скаржитися на жахливу роботу держустанов, Code for America продемонструвала кожному (і нашим партнерам серед влади, і нашим програмістам, і нашим дизайнерам, які щиро підтримували проекти), що держава може виправдовувати очікування народу. Ми сподівалися, що місцеві адміністрації належно використовуватимуть наші розробки. Та ми також подбали, щоб усі програми були Open Source: тоді їх могли поширювати волонтери нашого підрозділу «Бригада Code for America». На відміну від організації Teach for America, що залучила десятки тисяч викладачів-волонтерів, для нас пріоритетом був код, як в інших інтернет- та Open Source додатках.

Програма 2012 року відкрила нові можливості для змін у суспільстві. Того року чотири команди проекту заснували стартап на основі систем, що розроблялися для Code for America. Пропрацювавши рік на нашу організацію, вони продовжили вдосконалювати свої проекти і продавали їх іншим містам.

Успішний венчурний інвестор Рон Боуґанім на волонтерських засадах очолив інкубатор й акселератор для соціальних стартапів. Після двох років діяльності він заснував венчурний фонд Govtech Fund спеціально для інвестицій у компанії, що виводять технології держорганів на рівень ХХІ століття. Завдяки цьому фонду чимало стартапів, що зародилися з проектів Code for America, були викуплені, а деякі дістали великий венчурний капітал. Remix — додаток для пошуку кращих маршрутів у місті — зрештою став важливим ресурсом для містобудівників, що фінансувався провідними венчурними компаніями й оцінювався в 40 мільйонів доларів.

Так з’явилося бачення, як державним органам стати платформами на зразок App Store.

 Від додатків до операцій

2013 року проект Code for America в місті й окрузі Сан-Франциско наштовхнув нас на ще одну проривну ідею. Влада Сан-Франциско замовила нам розробку «Програми додаткового харчування» (SNAP), яку називають «Програмою продовольчих талонів». Це загальнодержавна допомога, що, як більшість програм такого штибу, регулюється місцевою владою штатів та округів. Агентство соціального забезпечення (HSA) Сан-Франциско так пояснило нам проблему: люди подають заявки на талони SNAP, але за кілька місяців мусять переоформлюватися, бо їх немає у списках.

Таку проблему легко виправити за допомогою програмного забезпечення. Наших фахівців попросили «пофіксити» програму Агентства. Вони подали заявки на продовольчі талони (лише для експерименту: користуватися ними ніхто не збирався), щоб перевірити процедуру на собі й об’єктивно оцінити, у чому заковика.

Наші фахівці відчули себе героями роману Джозефа Геллера «Пастка-22» (Catch-22) чи фільму Террі Ґілліама «Бразилія». Їм на пошту приходили листи нечитабельним канцеляритом, у змісті яких губилися навіть працівники Агентства. Що й казати про багатьох адресатів, для яких англійська — нерідна мова.

Дехто з цих людей не мали постійної адреси, тому взагалі не отримували листи. Деякі листи були написані іншими мовами: один англомовний чоловік отримав листа китайською. З’ясувалося навіть, що листи із запрошеннями на повторні співбесіди часом надсилали пізніше призначеної дати. Деякі заявки чомусь опинялися у смітнику: заявнику повідомляли, що документи в обробці, а насправді Агентство навіть не прийняло їх у роботу.

Програмісти захопилися проектом, а Джейк Соломон навіть вирішив продовжити роботу над ним по