Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Тому що я виграв.

— У цій грі неможливо виграти раз і назавжди. Залишається завжди щось іще.

— Я вже виграв.

— Ендере, ми хочемо допомогти тобі стати щасливим, наскільки це можливо, але якщо ти…

— Ви, мабуть, хочете допомогти мені стати кращим солдатом. Спустіться і подивіться на турнірне табло. Подивіться на всі мої результати. Поки що у вас усе відмінно щодо мене. Вітаю. Чому б тепер вам не знайти мені гідного супротивника?

Міцно стиснуті губи Граффа розплилися в усмішці, і він затрясся від беззвучного сміху.

— Хоч зараз, — сказав Андерсон і вручив Ендеру аркуш паперу, де зазначалося: «БОНЗО МАДРИД, АРМІЯ САЛАМАНДР, 12:00».

— Залишилося десять хвилин, — підхопився Ендер. — Моя армія приймає душ після практики.

Графф усміхнувся.

— Тоді, хлопчику, поквапся.

Ендер дістався кубрику своєї армії за п’ять хвилин. Більшість дітей переодягалися після душу, а деякі вже пішли до ігрової кімнати чи відеозалу, маючи час до обіду. Ендер послав за ними трьох менших, а іншим наказав негайно надягти бійцівську форму.

— Ми горимо, і часу в нас немає, — пояснив Ендер. — Бонзо отримав повідомлення двадцять хвилин тому. І доки ми доберемося до дверей, вони вже будуть усередині принаймні добрих п’ять хвилин.

Хлопців охопила лють, і вони голосно лаялися сленгом, чого зазвичай уникали в присутності командира.

— Що вони роблять з нами? Збожеволіли?

— Яка різниця? Поговоримо про це ввечері. Ви втомилися?

— Сьогодні на практиці ми стерли свої зади, — відповів Муха Моло. — А вранці ще й вибили дух з Армії Куниць.

— Ще ж ніхто й ніколи не бився двічі на день! — підхопив Божевільний Том.

— Ще ніхто й ніколи не бив Армію Драконів, — відповів Ендер у тому ж тоні. — Це ще один наш великий шанс. Не втратимо його?

Глузливе запитання Ендера було відповіддю на їхні скарги. Спочатку перемога, а суперечки — потім.

Усі вже зібралися, і багато хто встиг перевдягнутися.

— Уперед! — гукнув Ендер, і вони побігли слідом за ним, продовжуючи вдягатися на ходу.

Перед дверима бійцівської кімнати більшість важко дихали. Поганий знак: дуже втомлені для цього бою. Двері були відчинені. Ніяких зірок узагалі. Просто порожня, абсолютно порожня яскраво освітлена кімната. Ніде не сховатися, навіть тіні нема.

— Мамо рідна! — видихнув Божевільний Том. — А вони ще навіть не заходили.

Пальцем на губах Ендер дав знак мовчати. Ворота відчинено, і ясно, що противник міг чути кожне слово. Ендер розвів руками і показав на ворота, даючи знати, що бійці Армії Саламандр, безсумнівно, розташовані навколо вздовж стін, невидимі, але можуть легко вбити будь-кого, хто увійде.

І Ендер жестом наказав усім відійти від дверей. Потім штовхнув уперед найвищих хлопців, а з ними і Божевільного Тома, примусив їх стати на коліна, не опускаючись на п’яти, щоб із рівними спинами у вертикальному положенні їхні тіла нагадували латинську літеру Ь. І заморозив їх. Усі тихо спостерігали. Він вибрав найменшого хлопчика, Бобика, вручив йому пістолет Тома і посадив коліньми на заморожені ноги Тома. Далі помістив витягнуті руки Бобика — в кожній по пістолету — попід руками Тома.

Тепер хлопчики зрозуміли. Том був щитом, броньованим кораблем, а Бобик — ніби екіпаж, який ховався всередині. Захист, звичайно, не ідеальний, але у стрільця буде час.

Ендер поманив ще двох хлопців, аби кинути Тома з Бобиком через двері, але зупинився й знаком попросив їх почекати. Тим часом швидко розбив армію на групи по чотири: щит, стрілець і двоє, що їх нестимуть і кидатимуть. А коли всі були заморожені, озброєні й готові летіти, він сигналізував носильникам підняти свій вантаж і кинути через двері, а потім стрибати самим. І гукнув:

— Поїхали!

Вони поїхали. Пари влітали через двері так, що щит знаходився між стрільцем і супротивником. Саламандри відкрили вогонь одразу, але потрапляли в замороженого хлопчика попереду. А тим часом Дракони, стріляючи одночасно із двох пістолетів, влучно знищували мішені, які акуратно вишикувалися вздовж стіни. У такому скупченні промахнутися було неможливо. І, коли прийшла черга носіїв, ті висадилися на стіну, де були ворожі солдати, відкривши такий шквал вогню, що Саламандри розгубилися. Вони не знали, чи атакувати стрілків, які загрожували зверху, чи носильників, що були поруч. А коли Ендер сам вийшов через двері, бій закінчився. Стрілянина припинилася менш ніж за хвилину з моменту появи першого стрільця. Дракони втратили двадцять бійців «убитими» і «пораненими», і тільки дванадцять залишилися неушкодженими. Це були їхні найбільші втрати за весь період боїв, але вони перемогли.

Коли майор Андерсон вийшов і дав переможцеві гак, Ендер не зміг стримати свого гніву.

— Я думав, що ви знайдете армію, яка змогла б вести чесний бій.

— Вітаю з перемогою, командире.

— Бобику! — гукнув Ендер. — Що б ти зробив на місці командира Саламандр?

Бобик, «поранений», але не повністю заморожений, крикнув здалеку, від дверей:

— Я би примусив солдатів постійно рухатися, пересуватися навколо дверей. Не можна стояти на місці, коли супротивник точно знає, де ви.

— Якщо вже ви почали хитрувати, — звернувся Ендер до Андерсона, — чому б вам не навчати армію обдурювати розумно?

— Я пропоную звільнити твою армію, — відповів Андерсон.

Ендер натиснув кнопку, розморожуючи одночасно обидві армії.

— Дракони вільні! — закричав він одразу і подумав про себе: «І не буде ніякого параду, вчителі, я не стовбичитиму тут, приймаючи капітуляцію Саламандр».

Хоч бій і закінчився перемогою, вівся він не за правилами. Учителі прагнули, щоби він програв, і лише безпорадність Бонзо врятувала його. Нема чим пишатися.

І тільки на виході з бійцівської кімнати Ендеру стало ясно, що Бонзо не зрозуміє, чому Ендер сердився на вчителів. Іспанська честь; Бонзо лише знатиме, що переможений, незважаючи на свої переваги. Мало того, Ендер навіть не дав йому можливості гідно здатися. І те, що Ендер примусив найменшого зі своїх бійців публічно заявити, що завадило Бонзо виграти, підкладе до жару вогню. Якби до того Бонзо ще не відчував ненависті до Ендера, то тепер він неодмінно зненавидів би його. А зараз він розлютився ще більше. «Бонзо був останнім, кому вдалося вдарити мене, — подумав Ендер. — Я впевнений, що він не забув цього».

Він також добре пам’ятав криваву бійку в бійцівській кімнаті, коли старші хлопці намагалися зірвати Ендеру практичні заняття. Як і багато чого подібного. Відтоді Бонзо жадав крові, а тепер спрага стала нестерпною для нього. Ендер зібрався знову записатися на курси особистого захисту, але подумав, що з цими щоденними боями, а тепер уже й двічі на день, він нікуди більше не встигатиме. Доведеться прийняти виклик. «Учителі втягли мене у це — вони потурбуються