Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

зникла. Вона була занадто помітною, щоб про це не

дізналася орда. Ряди змішалися. Поки шукали царицю, втратили час і перевагу.

Довелося відступати.

Амага знала, що так станеться, але не відчувала провини. Її мучили власні

демони. Цариця спішилася, сховала обличчя й побігла до акрополя. Темношкіра

охоронниця понесла за нею порожню Золоту Колиску. Над урвищем, неначе

ластівчине гніздо, зачепився непривітний храм. Він скидався на теменос

Таврополи. Не вистачало тільки голів на палі та проторованої стежки.

Амагу зустріла перелякана жриця. Вона побачила оголені мечі й забилася в

дальній кут храму. У центрі стояла мармурова статуя, зовсім не схожа на

дерев’яний ідол, який Амага бачила в дитинстві. Але цариця звикла до

багатоликості Діви. Вона наказала темношкірій стерегти вхід і підійшла до

жриці, що затулилася від неї руками.

— Не бійся. Я прийшла поговорити. Від того, що ти скажеш, залежить твоє

життя. Ти знаєш таку гру — тогуз коргоол?

Жриця невпевнено кивнула. Амага розклала дошку коло підніжжя статуї і

висипала камінці. Охоронниця зачинила двері храму зсередини.

— Цю гру любив мій брат, — збрехала Амага. — Якщо ти виграєш, то я

знатиму, що Діва тебе охороняє.

Це теж було неправдою. Кого може охороняти богиня, яка спить?

Вони грали кілька годин. До храму долинув сморід диму. Кілька разів

хтось стукав у двері й благав про допомогу. Проте Амага не зважала. Вона

підійшла занадто близько. У тінях під колонадою їй вчувався шепіт Діви.

Жриця виграла. Худе обличчя витягнулося. Очі Амаги палали. Вона

розв’язала мішок, витягла Золоту Колиску й фольгу, що лишилася від Тарга, а

тоді поклала меч собі на коліна й закричала, лякаючи чайок під дахом:

— Ти тут, богине? Я відчуваю твою присутність. І хочу почути відповідь.

Як мені оживити Тарга, як повернути йому тіло?

— Ти ж обіцяла зберегти мені життя, — лепетала жриця.

— Скажи, як оживити Тарга, інакше я її вб’ю й випалю всі твої храми. Усі

до єдиного!

Але відповіддю була лише тиша. Оглушливе знущальне мовчання. Тоді

Амага підняла меча й заходилася руйнувати храм. Вона навіть не помітила, як

вістря ввійшло в тіло жриці. Жінка зойкнула й повалилася на кам’яну підлогу.

***

Амага наздогнала орду через десять ночей після поразки в Пантикапеї.

Вона не стала пояснювати, де була й чому їх покинула. Спрямувала військо на

Тірітаки й спалила їх дощенту. Це втамувало біль поразки. Амага встановила

Золоту Колиску в центрі міста й влаштувала учту. Уперше оббите золотом

дерево не скуштувало крові. А звалені на дно уламки золотої фольги залишилися

сухими. Вона знала, що Тарг десь близько, але не розуміла, як можна йому

допомогти. Де знайти тіло, яке б вмістило його дух, щоб вона змогла притиснути

брата до грудей і нарешті відпустити свій біль і ненависне почуття провини.

Минали роки. Амага заснувала місто Термодонт. Щовесни орда виїжджала

на війну, та все частіше Амага залишалася вдома. Казали, вона пильнує Золоту

Колиску — джерело її влади й спокою в краї. Фольгу із соляного тіла Тарга вона

переплавила на вигадливі бляшки й прикрасила ними свою корону. Вона пила

різні отрути — хотіла забутися. Спогади вивітрювалися з її голови, але

найголовніший, той, де вона дозволила забрати Тарга, лишався. До нього

приєдналася злість на Діву, яка цьому не завадила.

Таємно від інших Амага почала розсилати Кіммериком чорні загони, щоб

ті виловлювали жриць Діви й спалювали храми. Жодна з тих, кого приводили в її

шатро, не знала, як оживити Тарга. Вона оточила себе енареями-євнухами. Вони

цілими днями варили зілля і ворожили на свіжих тельбухах. А потім почали

зникати діти — хлопчики до п’яти років. У царстві вже пішов пошепт, що під

покровом ночі їх приводять у покої цариці. Ніхто не знав, що вона з ними робила, але жоден не повернувся додому.

Тіла не могли прийняти душу Тарга.

Амагу почали мучити голоси й видіння. Усе частіше вона зупинялася біля

Золотої Колиски, махала руками й говорила до невидимих співрозмовників.

— Ти старієш, — бурмотіли голоси. — Ти забула, хто ти, але так і не

наблизилася до мети. Ти обіцяла орді Кіммерик, а натомість відсиджуєш зад у

закритих від вітру покоях. Де твоя кобилиця, де твій меч, де твоя слава, де твій

брат, Амаго?

На початку нового року цариця наказала будувати курган. З усієї країни до

Термодонта потяглися каравани. Завітали посли давніх ворогів Амаги —

Боспору та Херсонесу. Усі очікували, що цариця назве спадкоємця і сама зайде в

полум’я, як робили найславетніші царі минулого, коли відчували подих смерті

на своєму обличчі.

Три дні й три ночі палали багаття. Було забито сотні волів і тисячі баранів.

Небо над містом затягнув пахучий дим. Амага вбралась у свій найкращий одяг і

об’їхала володіння. Золоті бляшки на червоному ковпаку горіли, наче зняті з

неба зорі. Вона возила Золоту Колиску. Ледь устигаючи, за нею плентався

Сакатево. Він кидав у натовп жмені монет.

На вибраному Амагою місці вирили глибоку чотирикутну яму. Стіни

укріпили очеретом, а долівку вкрили пахучим зіллям. Амага наповнила яму

золотими прикрасами, посудом і найкращою зброєю. Туди ж поклала свою

корону. Потім завела туди білу кобилицю і власноруч перерізала їй горло. Тоді

наказала починати тризну.

І коли чаша пройшла перше коло, Амага підвелася й заговорила:

— Я знаю, ви давно чекаєте від мене нових звершень та перемог. І сьогодні

я оголошую про початок нового походу. Цього разу ми завоюємо весь Кіммерик.

— Амага дочекалася, коли схлине шум: ніхто не хотів нових походів. Через її

пошуки тіла для Тарга орда обросла жиром. Але вона це виправить. — У кургані

ми поховаємо Тарга — обманутого Дівою бога. Для нових завоювань нам не

потрібні небесні покровителі. Я