Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 26

Що це було? Чому з його боку така нерішучість? Невже Клим правий. А звідки він знає, що Герман зраджує. Ех, треба було Германа просто відкликати і сказати за пістолет. Нині це головне питання, навіщо їм потрібний пістолет. Пістолет це страшно, а зрада це справа така, якщо він мені зраджує, піду від нього і все. Я звичайно страждатиму, але зі зрадником жити не буду. Мені стало так прикро, і захотілося, як у дитинстві до мами. Ось тільки їй розповідати не буду. Вона ж не знає всієї історії.

- Ліза, доню, тебе щось хвилює. І не кажи, що я помиляюся. Я тебе добре знаю.

- Мамо, ти справді помиляєшся, я просто втомилася, на роботі завал. Я скучила за тобою, за всіма вами, по дому. Мені хочеться залишитися, але ти подумаєш, що ми з Германом посварилися.

- А ви не посварилися?

– Ні.

- Це і твій дім, тож подзвони йому і залишайся. Тато скоро прийде, буде радий.

Спочатку я хотіла залишитися, але потім згадала про пістолет. Тому дочекавшись тата разом повечерявши, я поїхала.

 

Усі були у зборі та грали в карти. Клим і Герман, не знаючи що кожен із них, скажімо так завинив перед  ді мною, дивилися на мене в очікуванні, що я скажу.

- Добре знайшли заняття. Хто виграє?

- Та не йде гра, - сказала Ліда.

- Нам просто потрібен четвертий гравець, - сказав Клим. - Приєднуйся.

- Ліза, і справді, може пограємо, - сказав Герман.

- Пограємо? -Я подивилася в очі Герман. Він мого погляду не витримав. - О-о, я вже награлася. -Я знову подивилася на Германа.

- Мабуть вже час пізній. Я піду.

- Смієшся, тільки дев'ять, - сказав Клим.

- Але мені приємніше провести час із дружиною.

- Це зрозуміло.

Все це я чула піднімаючись сходами. Ймовірно, Герману не терпиться розібратися в денній ситуації. Коли він зайшов до кімнати, я його за руку повела у ванну кімнату.

- Ти не сердишся?

- А чи є причина?

- Але…

- У Клима пістолет, він обіцяв його сюди не приносити, я не впевнена, що він дотримався своєї обіцянки. І ще він сказав, ні, він типу попросив сьогодні одну ніч переночувати і завтра вони підуть до себе. У них план і я весь час думала, що вони задумали. Я поки не знаю що. Германе, сьогодні треба за ними простежити і викрити. Другого випадку у нас не буде.

- У мами безсоння, а сьогодні вона пішла рано спати. Я піду до неї, треба перевірити, а раптом він її отруїв.

- Іди подивися, тільки постарайся бути природним. Щоправда, я не думаю, що вона мета. Тільки якщо вона не спить, ти їй нічого не кажи.

- Лізо, будь обережна. Я швидко.

- Головне не виклич у них підозру.

Якось усе навалилося, мабуть, мені з ним треба поговорити про те, що сталося в кафе, але зараз не до цього.

- Спить, все нормально.

- Чого ти босоніж?

- Я пройшов до них під двері. Нічого не чутно.

- Це даремно. А якби хтось із них тебе побачив, що ти сказав би.

- Не знаю, - він подав плечима.

- Треба бути обережними.

- Може, його пістолет не пов'язаний з нами, і тобі все здається.

- Може бути. Але як кажуть «Попереджений, значить озброєний». Чуєш, хтось вийшов.

- Ні.

- Ну як не чуєш? Сходами піднімається.

- Ну начебто.

- Бігом у ліжко.

Ми залізли одягнені у ліжко. Хтось підійшов до наших дверей, трохи прочинив і зачинив.

- Пішов, - тихо сказала.

- Може, то вона була.

- Тяжко йшов, я думаю він. Піду подивлюсь.

- Стій, - він схопив мене за руку - це може бути небезпечно.

- Чому? Я просто пішла попити молока, наприклад. Що тут такого. Не просто він піднімався.

- Я з тобою.

- А ось це буде підозріло.

- Але ж вони не знають, що ми їх підозрюємо.

- Я піду сама, тихо, щоб його не злякати. А ти прислухайся, почуєш шум тоді біжи, тільки прихопи щось важке.

- Нісенітниця якась.

- Подивимося.

Я обережно відчинила двері і визирнула, це був Кім, я побачила як він обережно шандибал у бік кабінету.

- Він іде до кабінету. Що йому там треба?

- Піду я, а ти тут сиди. До речі, у мене є біта, - Герман пішов узяв биту.

- Біта це добре. Але я йду з тобою. Ти відчиниш двері і я його сфотографую.

- Ага, я відкрию, а він у тебе вистрілить з переляку.

- Ну гаразд, ти маєш рацію, - я все-таки спробую його сфотографувати, щоб він не відкрутився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍