Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

такі розваги здавалися дурними. Королева ж, навпаки, була в захваті й дуже раділа такому успіху своїх власних зусиль. Молоді дворяни були задоволені, що нудні церковні співи та двір часів регентства й парубкування короля відходять у минуле.

Тієї ночі Кат і Патрик спали разом у своїй кімнаті. Даючи одне одному задоволення, вони намагалися зачати ще одну дитину, але це їм не вдалося. Минали тижні, і Катріону дедалі дужче ятрила лиха думка. Вона добре бачила, що свіжість юного кохання короля тьмяніла й у них із його легковажною дружиною немає нічого спільного, крім пристрасті до полювання. Усе частіше Кат ловила на собі погляд Джеймса Стюарта й лякалася його. Хоч як вона його ненавиділа, а все ж не могла йому відмовити. Він король!

Потім Патрик повідомив, що король доручив йому поїхати в Ермітаж разом із його господарем Френсісом Гепберном і підготувати його до святкування Дванадцятої ночі. Королева виявила бажання побачити славнозвісний прикордонний будинок Босвелла. Почувши від чоловіка цю новину, Кат поспішила до своєї господині.

— Ваша величносте, чи можу я поїхати з ними? — чарівливо вмовляла вона. — Що чоловіки можуть знати про жіночий затишок? Леді Босвелл ніколи не виїжджає з Крайтона, тож від неї буде мало користі.

Королева засміялася.

— Це просто щось неймовірне, як палко ви кохаєте свого чоловіка, люба моя Кат. Так, так! їдьте разом зі своїм красенем Ґленкірком.

He можна засуджувати таке бажання бути поряд із ним. Тепер, коли Крістіна видужала, я зможу кілька днів упоратися й без вас.

— Дякую вам, мадам, — мовила Кат, цілуючи руку королеви.

— Дякую вам, що так допомогли моїй подрузі дитинства, коли та занедужала, — багатозначно відповіла королева.

Кат зробила реверанс і вийшла. Залишившись наодинці, вона всміхнулася сама до себе. Ганебну історію леді Андерс вдалося втримати в таємниці. У жовтні шляхетна данка народила дочку. Дівчинку Енн Фітц-Леслі влаштували в гарну молоду селянську родину неподалік від міста. Королева віддячила графині Ґленкірка за таку щедрість, відпустивши її разом із чоловіком у справах короля.

Катріона й Патрик їхали разом із Френсісом Гепберном на чолі прикордонних вояків Босвелла. Вечір був ясний та холодний, із неба сяяли безліч зірок і яскравий місяць. Вони вирушили по обіді і їхали всю ніч, кілька разів зупиняючись, щоб зігрітися смаком міцного димного віскі в безіменних трактирах. Скрізь, де вони з’являлися, на графа Босвелла та його людей чекала тепла зустріч.

Тим часом у Голіруді Джеймс Стюарт, мугикаючи веселу пісеньку, прослизнув у таємний прохід, що поєднував його спальню з покоями Кат. Королева тимчасово стала недосяжною для нього: у неї почались особливі жіночі дні. Патрика Леслі він вирядив виконувати своє доручення разом із Босвеллом. І тепер король нетерпляче сподівався наново відкрити для себе графиню Ґленкірка. Розчинивши двері в кінці коридору, він увійшов до кімнати й наштовхнувся на злякану Еллен, що присіла в низькому реверансі.

— Де твоя господиня? — напосів на неї Джеймс.

— Поїхала до Ермітажу, ваша величносте, — вимовила, затинаючись, Еллен.

— Я не давав їй дозволу залишати двір! Я покараю її за такий непослух!

— Королева послала її, сір, — відрізала Еллен.

— Що?

— Королева послала міледі до Ермітажу з лордом Ґленкірком і лордом Босвеллом, — повторила Еллен. — Її величність вирішила, що жіноча рука не завадить під час підготовки до Дванадцятої ночі.

Джеймсові вдалось опанувати гнів, що охопив його. Сунувши руку в кишеню халата, він неохоче витяг золоту монету. Віддавши її Еллен, він тихо сказав:

— Перекажи своїй красуні-господині, що я не відмовлюся від неї.

Потому він повернувся в таємний прохід, що зачинився за ним.

Еллен сіла на ліжко й полегшено зітхнула. Тепер вона зрозуміла такий поспішний від’їзд Катріони. Еллен страшенно не подобалося лицемірство короля. Він прикидався шляхетним, відданим чоловіком, водночас жадаючи іншої жінки. Якби лише вони могли повернутися додому.

Однак це було зовсім не легко. Мов кіт коло мишачої нори, король спостерігав і чекав нагоди. Джеймса не обходило, що те, що він уже зробив із Кат, було неправильно за законами тієї самої церкви, якій він присягався у своїй відданості. Залишалося дещо, чого жоден із суворих церковників, які виховували його, не зміг витіснити з розуму його величності Стюарта: відчуття беззаперечного божественного права королів. Як і п’ятеро Джеймсів, що урядували перед ним, цей, шостий Джеймс шанував закони землі та церкви тільки тоді, коли його власні бажання було задоволено.

Намагаючись покарати короля, ставши найпристраснішою з жінок, із якими йому доводилося мати справу, Кат мимоволі збудила в ньому любовну жагу, яку тепер могла задовольнити лише вона. Її холод розгнівав його. Він її здобуде, навіть якщо йому доведеться прохати це в її чоловіка. Те, що він може зруйнувати її шлюб або й усе її життя, не мало для короля ніякого значення. Графиня Ґленкірка — його піддана. Вона належить йому й повинна йому підкоритися.

Досвідчений мисливець, король переслідував свою жертву й чув її страх. Коли весь двір був у замку Ермітаж, йому вдалося на кілька хвилин відокремити графиню від натовпу. Опинившись наодинці з королем, Кат відчайдушно озиралася навкруги.

Джеймс розсміявся.

— Якби я міг, узяв би тебе просто тут за ті кілька хвилин, що в нас є, люба моя, та, на жаль, не встигну.

Вона нічого не відповідала.

— Вправно це у вас вийшло, мадам, — провадив далі король. — Але чому ти тікаєш від мене, Катріоно? Я відіслав Патрика, прийшов до тебе. І що ж я знайшов? Твою служницю, яка складала одяг, і холодне, порожнє ліжко.

Серце Кат шалено билося, і її сповнювала крижана суміш страху та гніву. Зібравши всю свою мужність, вона подивилася на нього й заговорила:

— Джеймі, я не можу пояснити це ще зрозуміліше. Я не хочу бути твоєю коханкою. Будь ласка, сір! Ти обіцяв мені, що, коли королева приїде додому, ти звільниш мене. Я кохаю свого чоловіка, а він не з тих, хто згодиться ділити свою дружину з кимось іншим, навіть із його королем. Чому ти це робиш зі мною, Джеймі? Твоя дружина — свіжа вродлива дівчина, відкрита для твоїх уроків із мистецтва любові. Чому тобі так потрібна саме я?

Він не відповів на її запитання. Натомість тихо промовив:

— Сподіваюся, коли ми повернемося в Единбург, ви приймете мене, мадам, без зайвих суперечок. Якщо ні, я буду змушений прохати дозволу в Патрика, який, як ви розумієте, мені його дасть. Та як ти будеш згодлива, ми й далі приховуватимемо наші зустрічі від усього світу, зокрема й від твого чоловіка.

Її прегожі очі блищали від сліз.

— Чому, сір?