Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

все — розумних і вродливих. Рита Солберґ за останній рік дуже виросла в очах Ейлін. Її матеріальне становище помітно покращилося, і щаслива Рита гарнішала з кожним днем. Якось, побачивши її в дуже елегантному новому кабріолеті на Мічиґан-авеню, Ейлін розповіла про свою зустріч Ковпервудові.

— У її батька, ймовірно, справи йдуть добре, — зауважив він. — Від Солберґа їй кабріолета ніколи не дочекатися.

Як Ейлін не симпатизувала Гарольду — цьому музикантові з вразливою душею — вона розуміла, що Френк має рацію. Іншим разом, на прем’єрі, сидячи поруч із Ритою в ложі, вона звернула увагу, яке витончене і дороге на ній плаття: світлий шовк — весь у дрібну складочку, ажурний стібок, незліченні крихітні розетки зі стрічечок — над усім цим комусь довелося добряче попітніти.

— Яка краса! — зауважила Ейлін.

— Ви так вважаєте? — безтурботно відгукнулася Ри­та. — Моя кравчиня стільки поралася з ним, я думала, вона ніколи не закінчить.

Сукня обійшлася в двісті двадцять доларів, і Ковпервуд охоче оплатив рахунок. Повертаючись тоді з театру додому, Ейлін думала, як витончено одягається Рита й як вона вміє завжди вибрати саме те, що їй пасує. Все ж таки вона — чарівна!

Тепер же, коли виявилося, що ті самі чари, що полонили її, спіймали в свої тенета й Френка, Ейлін відчула шалену, люту ненависть. Рита Солберґ! Якою приємною буде для неї несподіванка, коли вона почує, що Ковпервуд ділив свої почуття між нею і якоюсь незначною стенографісткою, Антуанеттою Новак! І для цієї паскудної вискочки Антуанетти також хороший буде сюрприз, коли вона дізнається, як мало означає вона для Френка, якщо Риті Солберґ він винайняв ціле помешкання, а з нею зустрічається в будинках побачення та недорогих номерах.

Але як не зловтішалася Ейлін, думка про власну біду невідступно мучила і нищила її. Який брехун, який лицемір, який негідник! Її поперемінно охоплювала то огида до цього чоловіка, котрий колись присягався їй у любові до смерті, то нестримний, скажений гнів, то свідомість непоправної втрати і жалість до себе. Що не кажи, а позбавити таку жінку, як Ейлін, кохання Ковпервуда означало відібрати в неї все. Без нього вона була, як риба, викинута на берег, як корабель із опущеними вітрилами, як тіло без душі. Завалилася надія за його допомогою потрапити в коло обраних, потьмяніли радість і гордість називатися пані Френк Алджернон Ковпервуд. Отримавши звіт нишпорок, жінка сиділа у себе в покої, спрямувавши втомлений погляд удалечінь. Уперше в житті гіркі складки позначилися в куточках її гарного рота. Перед нею, як у тумані, безладно проносилися картини минулого, страшні думки про майбутнє. Раптом нещасна схопилася — в очі їй кинулася світлина на туалетному столику, з якої, немов на глум, спокійно і допитливо дивився на неї чоловік. Ейлін схопила фото, жбурнула на підлогу і в приступі шаленства розтоптала своєю витонченою ніжкою гарне та нахабне обличчя. Мерзотник! Негідник! Вона уявила, як білі руки Рити обвивають його шию, як їхні вуста зливаються в довгому поцілунку. Легкі пеньюари, відкриті вечірні сукні Рити стояли у неї перед очима. Але ні, він не дістанеться ні їй, ні тій паскудній вертихвістці, Антуанетті Новак! Цього не буде! Дійти до того, щоб злигатися з якоюсь стенографісткою у своїй же конторі! У майбутньому вона вже не дозволить йому взяти собі в секретарі дівулю. Після всього, чим вона для нього пожертвувала, він не сміє не любити її, не має права навіть дивитися на інших жінок!

Найневідповідніші думки вихором проносилися в її голові. Жінна була близька до божевілля. Страх втратити свого чоловіка довів її до такої нестями, що вона здатна була на будь-який необачний крок, на яку завгодно безглузду та дику витівку. Ейлін гарячково одяглася, послала за найманою каретою і веліла водієві їхати до Палацу нового мистецтва. Вона покаже цій красуні з цукеркового пуделка, цій вкрадливій погані, цій чортиці, як відбивати чужих чоловіків! Дорогою жінка обмірковувала план дій. Вона не стане сидіти склавши руки і чекати, поки у неї заберуть Френка, як вона відняла його у першої дружини. Ні, в жодному випадку ні! Він не може так вчинити з нею. Поки вона жива, цього не буде! Вона вб’є Риту, вб’є цю прокляту стенографістку, вб’є Ковпервуда, вб’є себе, але цього не допустить! Краще помститися та накласти на себе руки, ніж утратити його кохання. У тисячу разів краще!

На щастя, ні Рити, ні Гарольда вдома не було. Вони поїхали в гості. У квартирі на Північній стороні, де, як повідомила Ейлін детективна агенція, пані Солберґ і Френк зустрічалися під прізвищем Джекобс, Рити також не виявилося. Розуміючи, що чекати марно, Ейлін після недовгих вагань веліла кучерові їхати в контору чоловіка. Було близько п’ятої години вечора. Антуанетта та Ковпервуд уже пішли, але Ейлін не могла цього знати. Однак дорогою туди вона передумала та наказала повернути назад, до Палацу нового мистецтва — спершу треба розправитися з Ритою, а потім уже з тим дівчиськом. Але Солберґи досі не повернулися. Зневірившись знайти Риту, Ейлін у безсилій люті поїхала додому. Де ж і як зустрітися їй із Ритою на­одинці? Але на ловця і звір біжить: до злісної радості Ейлін, Рита несподівано приперлася до неї сама. Годині о шостій вечора Солберґи поверталися з гостей по Мічиґан-авеню, і Гарольд, коли екіпаж порівнявся з особняком Ковпервудів, запропонував завітати до них на хвилинку. Рита була чарівна в блідо-блакитній сукні, обробленій срібною тасьмою. Її черевики та рукавички були дивом витонченості, а капелюшок — просто мрія. Побачивши Риту, Ейлін — вона була ще у вестибюлі і сама відчинила Солберґам, — відчула непереборне бажання вчепитися їй у горлянку, вдарити суперницю, але стрималася і промовила: «Ласкаво прошу». У неї вистачило клепки і самовладання приховати своє обурення та замкнути за ними двері. Поруч із Ритою стояв Гарольд, у модному костюмі та шовковому циліндрі, нікчемний щиглик. Але його присутність таки стримувала Ейлін. Він кланявся та посміхався.

— О, — власне, звук цей не був подібний у Солберґа ні на «о», ні на «а», а був чимось на зразок модульованого по-данськи «оу», що навіть подобалося Ейлін. — Як ся маєте, пані Ковпервуд? Оу! Я такий щасливий вас бачити.

— Чи не пройшли б ви у вітальню, — хрипко сказала Ейлін. — Я тільки зайду до себе і зараз же повернуся!

Потім, коли Солберґи були вже в дверях, Ейлін, ніби щось згадавши, ніжним голоском