Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

18. Зіткнення

Рита Солберґ була з тих жінок, уся поведінка котрих і сама манера триматися не дозволяють запідозрити їх у чомусь поганому. Хоча багато в її теперішньому житті було для неї новиною, вона не хвилювалася, не боялася, незмінно зберігала душевну рівновагу і тому в найскрутніших обставинах примудрялася не втрачати самовладання. Навіть заскочена на гарячому, не відчула б збентеження та незручності, бо не бачила в своїх стосунках із Ковпервудом нічого аморального і не мучилася думкою про те, куди заведе її цей зв’язок. Такі поняття, як «душа», «гріх», для неї не існували, а думка суспільства мало її турбувала. Спокусниця любила мистецтво, любила життя, словом, це була справжня язичниця. Є такий тип особистості, наче захищений непроникним панцером. Зазвичай це — люди стійкі, але не обов’язково видатні чи особливо успішні. Рита в своїй егоїстичній наївності була нездатна зрозуміти душевні муки жінки, котра втратила коханого. Сама вона байдуже поставилася б до такої втрати, погорювала б, мабуть, трошки й утішилася. Впевнена у своїй вроді та чарі, вона чекала б для себе в майбутньому чогось кращого, або у всякому разі, не гіршого.

Рита часто навідувала Ейлін — і з Гарольдом, і без нього, їздила з Ковпервудами на прогулянку, бувала з ними в театрі, на виставках. Після зближення з Френком вона знову вирішила вчитися живопису. Вечірні та денні заняття, які можна було за бажання пропускати, служили їй чудовим приводом для частих поїздок із дому. Крім цього, Гарольд, з того часу, як у нього з’явилися гроші, помітно повеселів, став вести легковажніший спосіб життя, захоплюватися жінками. Ковпервуд навіть радив Риті надати чоловікові повну свободу, щоб у разі, якщо їхні взаємини викриються, той був пов’язаний по руках і ногах.

— Нехай заведе якийсь серйозний роман. Ми наймемо нишпорок і зберемо проти нього докази. Він тоді і пельку не посміє розкрити, — пояснив Френк Риті.

— Ну навіщо ж? У нього і так було хоч греблю гати таких історій, — з милою простодушністю зауважила Рита. — Він навіть віддав мені дещо зі свого листування (вона вимовила «лис-вання») — любовні послання, які він отримував від різних жінок.

— Листів недостатньо. Якщо вже потрібно буде його налякати, нам будуть потрібні свідки. Коли він знову закохається в когось, дай мені знати, а про решту я подбаю сам.

— Мені здається, що він навіть зараз закоханий, — мрійливо зронила Рита. — На днях я бачила його на вулиці з однією з його учениць. Гарненька панночка, до речі.

Ця звістка втішила Ковпервуда. Часом йому здавалося, що якби Ейлін поступилася домаганням Солберґа, він був би тільки радий. Спіймавши дружину на місці злочину, він відчув би себе в безпеці. Втім, ні, в глибині душі він не хотів цього і, мабуть, хоч і не надовго, але засмутився б її зрадою. До Солберґа, однак, були приставлені нишпор­ки, зв’язок його з розпутною ученицею встановлений і підтверджений під присягою свідками, чого разом із наявним у Рити «лис-ванням» було цілком достатньо, щоб «заткнути писок» музиканту, якщо той зважиться вчинити рейвах. Тож Ковпервудові та Риті нічого було надто тривожитися.

Інша річ — Ейлін. Думка про Антуанетту Новак не давала їй спокою і на мить: підозри, цікавість і тривога невідступно терзали її. Після всього, що Френк пережив у Філадельфії, Ейлін не хотіла нічим шкодити йому тут, але разом із цим при думці, що він її дурить, жінка впадала в шал. Не тільки її коханню, але і марнославству було завдано жорстокого удару. Як дізнатися, нарешті, правду? Самою стежити за ним? Гордість не дозволяла Ейлін чекати Ковпервуда на вулиці, біля контори, в готелях, підглядати з-за рогу. Ні, на таке вона не піде! Вимагати у нього пояснення? Не маючи достатньо вагомих доказів, це було б нерозумно. Він — занадто хитрий, і якщо його сполохати, замете сліди, і вона так нічого і не дізнається: Френк просто буде все заперечувати. Ейлін зовсім втомилася, не знаючи, на що зважитися, поки якось із болем у серці не згадала, як десять років тому її власний батько вдався до послуг нишпорок і легко встановив її зв’язок із Ковпервудом і місце їхніх таємних зустрічей. Як не гірко, як не болісно було це згадувати, але тепер такий же спосіб дізнатися істину не викликав у ній такого обурення, як колись. «Що ж, тоді це викриття не завдало Френкові шкоди, — міркувала Ейлін, — принаймні помітної шкоди (це було не так). Ну і тепер нічого особливого не станеться (що також було хибно). Але хто ж поставить у провину пристрасній, люблячій і глибоко ображеній жінці таке відхилення від істини? Ейлін насамперед хотіла дізнатися, чи винен він перед нею, а там уже вона сама вирішить, що робити. І тим не менше жінка розуміла, що ступає на небезпечну стежку, і здригалася від самої згадки про можливі наслідки. Якщо розізлити Френка, він може її кинути, вчинити з нею так само, як із першою дружиною, Ліліаною.

Усі ці дні, придивляючись до свого пана та повелителя, вона думала: «Невже він мене розлюбив і дурить, як робив це тринадцять років тому зі своєю першою дружиною? Невже він справді міг зійтися з такою дівулею, як Антуанетта Новак?» Думала, думала, думала з підсвідомим страхом і разом із тим із рішучістю захиститися. Але як впливати на нього? Якщо він ще кохає її, то все обійдеться... А якщо ні?

Детективна контора, куди Ейлін після довгих тижнів болісних вагань врешті-решт звернулася, була однію з тих огидних установ, до послуг яких багато хто все ж не гребує звертатися, коли немає іншого способу спростувати свої сумніви в особистих або грошових питаннях. З Ейлін, як із багатої клієнтки, не забули здерти втридорога, але доручення виконали справно. На її здивування, досаду та жах, після кількох тижнів стеження їй доповіли, що Ковпервуд близький не тільки з Антуанеттою Новак, про що вона підозрювала, але і з пані Солберґ. І підтримує стосунки як із однією, так і з іншою — два зв’язки одночасно! Ця звістка так приголомшила Ейлін, що вона довго не могла оговтатися.

Жодна жінка ні до, ні після цієї історії не здавалася Ейлін настільки небезпечною, як Рита Солберґ. З усіх живих істот жінки найбільше бояться жінок, і перш за