Марі Керімей - Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей

Почав роздягатись, а я залипла на його оголеному торсі, мускулистих плечах та красивому тілі. Ледь слиною не вдавилася. Добре, що хоч вчасно відвернулася, бо так би й помітив мій пожираючий погляд. 

Кларк несміливо вмостився біля мене та я поклала свою голову йому на груди. Чоловік почав перебирати пальцями моє волосся, а я чула його рівномірне дихання та стук серця. Наше тиша була такою солодкою, що я не могла не насититись нею.

На диво чоловік не вимагав від мене нічого, лише покірно лежав та слугував мені подушкою для моєї важкої голови. 

Я вирішила змовчати та вдала, що не почула, повернула голову назад на зручне місце та прикрила очі. Не варто зараз копирсатись у моєму минулому. Не хочу я згадувати зараз Олександра у таку мить. Ну навіщо ці їдкі запитання? Вони лише розбурхують все всередині, від чого ставало противно та гірко. 

Я вдала, що заснула, але насправді, це лише моя маленька хитрість. Кілька хвилин у кімнаті панувала тиша. Чоловік навіть дихати інший раз не наважувався, аж допоки не впевнився, що я дійсно заснула, але я схитрувала. Сама того не розуміючи, навіщо так вчиняю. 

— Коли я зустрів тебе вперше, то сильно злився, але це тривало не довго. Ще тоді я усвідомлював, що ти особлива і відразу запала мені в серце. Як би я не уникав тебе, в мене не виходило. Мелі, я не знаю чому, але я не можу відмовитись від тебе. Я ніколи нікого не кохав і не знаю, що це таке, але мені здається, що я маю почуття до тебе...

***

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно